Читать «Гра в паралельне читання» онлайн - страница 9

Навряд чи можна познайомитися з жінкою, котра робить закупи. Вона в іншому вимірі. Як на мене, помилка Скарабеєва в тому, що не там шукав. Краще б він до касирок придивився, там би мав більше шансів.

Виходячи з усього, сказаного вище, думаю, що автор – жінка, тому що мислить вона псевдо-логічно, не по-чоловічому. Тобто наче й логічно, але на чоловіче око неправдоподібно.

Проте і чоловіки бувають різні, може, донжуани з вашого заводу чи Андрій, котрий шукатиме пригод у відрядженні, витлумачать цей літературний шедевр інакше – запропонуй і їм таку гру. :) Бачиш, як ти вмієш крутити чоловіками – змусила мене написати цілий твір, добре, хоч не вимагала аналізувати тему, ідею, художні засоби, як у школі вчили. :)

Не знаю, чи бажати тобі смачного і несумного вечора, чи вже спізнився…

Обіймаю. Ревную.

* * *

Бажати! :)

Я саме збиралася вимикати комп, як упав твій лист, іще тепленький!

Дякую! Я подумаю про твої враження. Трохи здивована. Я сприйняла інакше. Які ми все ж таки різні, чоловіки та жінки! Хоч і живемо в одному світі і поруч.

Їдемо вечеряти. Думаю, розмова точитиметься навколо виробничих питань. Наче мало було дня і буде їх попереду… Та, власне, про що ще можна говорити з інженером?! :)

3

Жанна, стоячи на сходах єдиного в місті готелю, провела поглядом машину директора заводу, яка віддалялася, підстрибуючи на вибоїнах, і відносила у своєму череві загалом приємного повновидого шефа та дотепного головного інженера. Як водиться, директор мав водія, тому «хлопці» дозволили собі повноцінно повечеряти зі столичним інженером, який до всього виявився молодою приємною жінкою. Жанна навіть усміхнулася їм услід, пригадавши, як обидва в міру наростання градуса в організмах помалу переходили з виробничої тематики на загальнолюдську. Мабуть, усі чоловіки в цьому подібні: за розмовами про її стажування в Німеччині та Угорщині, про їхні власні відрядження по Європі та до Китаю пішли жарти та анекдоти, традиційне гусарство: присутність жінки, та ще й зі столиці, додавала тонусу обом уже немолодим чоловікам.

Віталій неодмінно класифікував би цей факт як бажання затягти її у ліжко. Він ревнує. Вважає, що всі чоловіки, з якими перетинаються її шляхи, неодмінно марять про одне й те саме. Трохи примітивно оцінює він своїх одноплемінників. Чи то через власні комплекси, чи від розуміння того, що може будь-коли її втратити…

Звісно, жінкам приємна чоловіча увага, але ж не хочеться вірити, що все аж настільки спрощено. Він старший на тринадцять років. Має певний життєвий досвід та власні висновки з нього. Але інколи просто дивує її своїми визначеннями, які шкрябонуть, бува, щось там у душі… Проте вони вже майже два роки разом. Чому? Навіщо? Чи надовго? І чи таки разом?

Може, відчуваючи цю дивну різницю у їхньому світосприйнятті, прагнучи кращого взаєморозуміння, Жанна і причепилася до Віталія з цією грою в паралельне читання. Чомусь із перших абзаців оповідання (найвірогідніше, то писала жінка, яка прагнула зрозуміти чоловіків!) Жанна уявила, що читає цей текст уголос Віталію і зараз він кивне чи заперечить, щось пояснить, погодиться чи опротестує… Оповідання, яке вона проковтнула за кілька хвилин, видалося схожим на короткометражний фільм, на історію, яка запускає певну реакцію в голові, і ти живеш далі, час від часу згадуючи героїв та події.