Читать «Гра в паралельне читання» онлайн - страница 4

Таким чином, банальний для когось похід до супермаркету давав нашому герою стільки життєвого матеріалу, що і до кінотеатру ходити не треба. Якось у Володимира виникла думка, що уважне спостереження за жінкою, котра наповнює свій візок у супермаркеті, може стати доленосним, адже проникнення в таїнство закупів може розповісти про людину набагато більше, ніж розглядання попутників у маршрутному таксі дорогою на роботу. І зажевріло в нього бажання поспостерігати вже не для поповнення «таблиці», а, можливо, з дальнім прицілом на спільну старість. Хто знає?.. Адже простий металевий візок може стільки розповісти про свою тимчасову хазяйку – про рівень доходів, про легкість, із якою вона прощається з грішми, чи про її скупість, про кулінарні уподобання, збіг яких у сімейному житті теж досить важливий…

Подумавши про це, Володимир презирливо скривив губи, пригадавши одвічні тортики-зефірки-шоколадки колишньої дружини. Та боролась із зайвою вагою виключно на словах, не маючи сил відмовити собі у цих витребеньках, як і в трьох ложечках цукру на чашку чаю чи кави, та ще й із мімікою грішниці, котра щиро кається.

Покрутивши в руках пакет гречаної крупи, Володимир поклав його до візка та рушив із ним уздовж ряду стелажів. У візку вже були пакет «Геркулесу», але не вітчизняного, а німецького (він ніжніший), пакет рису (крізь прозору упаковку видно було тонкі видовжені зерна – він завжди купував саме такий, а не круглий, що схожий на перловку), шматок «Російського» сиру, грамів чотириста, та житній хліб-цеглинка в прозорому пакеті. Раптом Володимир помітив, що хліб лежить на упаковці з яйцями. Він на мить замислився, адже цього разу вони не входили до списку покупок.

«Механічно, мабуть, – подумав, на всяк випадок дістаючи з кишені куртки квадратний аркуш, де в стовпчик його рукою було записано все необхідне. – Знов заспостерігався!»

Він пішов далі, простягнув руку до маринованої кукурудзи (любив її і просто так, і як додаток до різних страв), як раптом з-за спини пролунало:

– Перепрошую, ви забрали мій візок!

Володимир озирнувся. Позаду стояла русява жінка середніх років у бордовій курточці з пухнастим хутряним коміром, у чорних джинсах, у чобітках на високих підборах та із сумочкою на плечі. У руці вона тримала невеличкий аркуш паперу, певне, теж зі списком продуктів. Обличчя її було спокійне та усміхнене, а рука вже потяглася до візка, але Володимир несподівано навіть для себе заступив свою здобич і промовив:

– Як же?! Вибачте, це мій візок. Ось, усе за списком…

– Пардон? – незрозуміло відреагувала жінка.