Читать «Гра в паралельне читання» онлайн - страница 102

Віталій зробив іще один ковток пекучої рідини, залишив на столі відкриту пляшку, нарізану на дощечці ковбасу та брудний бокал, роздягнувся прямо на кухні, покидавши одяг на стілець, а шкарпетки додолу, переступив їх і рішуче рушив до спальні.

Понеділок

1

Направду ніяких проблем із машиною, звісно, не було. Віталій тихо встав о шостій, а о сьомій вже виїхав із парковки, щоб зранку підготувати звіт за час відсутності шефа.

У кишені лежала зелененька флешка, але ні вчора ввечері, ні сьогодні зранку йому ніколи було нею скористатися, та й нічого нового там не знайдеш – оповідання вичерпані. Хай поки лежить у кишені як сувенір. Віталій після вчорашнього праведного гніву на несподіване одкровення Жанни почувався ніби розбалансованим, ніяк не міг віднайти рівновагу, і навіть відчайдушний та якийсь жорсткий після коньяку секс із Тамарою не допоміг. Він виснажився і швидко заснув, немов провалився у прірву.

Зранку думати ні про що не хотілося. Підсвідомо він прагнув швидше поринути з головою в роботу, щоб знову не копатися ні в Жанниних мотивах, ні у спогадах про Лілю та здогадках про те, як тій ведеться сьогодні. Чоловіки лікуються роботою. Або алкоголем. Або сексом. Можна ще фізичними навантаженнями, але тренажерні зали Віталія не вабили, купальний сезон завершився, а гірськолижний іще не почався.

Перед тим, як увійти в контору, чомусь подумав: «Чи не поновити відвідання басейну?» Раптом задзвонив мобільний. Тамара цікавилася, чому він вилетів на роботу перед світанням, і питала, як він почувається.

Далі закрутився понеділок, який не марно вважається важким днем. Навалилися справи, розмови, папери, партнери, засмаглий директор із південними враженнями та північними претензіями, метушлива секретарка, телефонні дзвінки, запах кави, робочі е-мейли, таблиці в Excel, пожежники, які хотіли хабара, а слідом за ними – зеленбудівці, яким раптом не сподобалася «фасадна група», тобто вхід із вулиці до офісу страхової компанії… День почався іще той. Думати про жінок, які то прикрашають, то псують твоє життя, було ніколи.

Але десь після п’ятнадцятої все розклалося по поличках і затихло, ніби план на день чи навіть на тиждень виконано і нарешті можна розслабитися. Віталій глянув у вікно і побачив, як повільно згасає яскраво-синє небо прохолодного, але світлого дня. І йому нестримно захотілося вийти на вулицю, просто пройти кілька кварталів пішки і продихатися. Синявський на місці, процес під контролем, чом би й ні, тим більше, що він навіть не виходив на обід.

Пройшовши кілька кварталів, Віталій наблизився до межі парку на Володимирській гірці, до фунікулера. Він раптом усвідомив, що більше року не їздив у цих смішних трудяжках-трамвайчиках, які так давно і терпляче зшивають із ранку до ночі верхнє місто з Подолом.