Читать «Ангели помсти» онлайн - страница 101

Полив дощ, важкі краплі упали в розкритий рот Едіка. Все трапилося, як і повинно трапитися. Буря рвала дівочість води. О! Це так страшно, але що я міг вдіяти. Тоді всьому кінець. Док нюхнув кокаїну з пучки, запив сухим шампанським і відійшов у свій реальний світ. Трапилося, як трапилося, мертві не повертаються. Загалом він мав рацію, коли говорив, що ніякої його вини в тому немає. Тільки могло б трапитися інакше, у правди ж не один кінець, але відповідь знаходиться десь-інде, тільки не в цих стінах. І Зелінський заридав…

Альма вічно пам’ятатиме той випадок… скляна кулька з крихітним янголом усередині. Вона дивиться на відблиски синюватої рідоти, відсвіт від ліхтаря, як від сонця, де плаває, розкинувши крила, біло-синій янголик. Маму хилитає. Мама хилитається з пляшкою «Блек Лейбол». Мама, як її ім’я? Ага, начебто Рита, саме Рита її ім’я… Що за вологі стіни, як сиро і незатишно. На столі перед нею зліплений по скалках, частина до частини, слоїк, кулька з чарівною рідиною, з відламаною головою янголика. Зараз він тут. Вона чує, як розгрібають крила мелясну рідину, й у неї котяться сльози. Удар по вені. Стиснуло груди, відпустило. Чисте озонове повітря ввійшло у легені. Удар пляшки віскі по кульці. Ах, маленька дівчинка плаче? А якщо я тобі надеру попку, ти перестанеш плакати? Ти будеш любити маму? Хлоп! Хлоп! Хлоп! Мокрими дитячими трусами. Альма мовчить. Треба, дитинко, плакати, а не то нічого у нас з тобою не вийде і не візьмуть до раю, з татом і мамою. Хлоп! Хлоп! Хлоп! Не мовчи! По голові Альми гуляє книжка. Більше попадає по вухах. По вухах і голові гуляє сектантська книжка. Тато… Хлоп! Хлоп! Хлоп! Гаденя! Ти будеш займати штучку, свою штучку пальчиками?!

Хлоп! А я за це тебе не дубаситиму. Удар по вені. Відійшло, одійшло. Дитинко, а чи пам’ятаєш, як тебе любить мама?

Дитинка придбала в тринадцять років фалоімітатор і сіла на нього, пробивши пліву. У чотирнадцять вона злигалася з батьковим водієм, а водій, який відвозив її до школи, давав чек героїну, нині названого джанком. Геру вона курила через трубочку. Так що вени були цілими, а вона, чумна, хиталася кімнатами. Про наркотики вона забула до того часу, доки їй не виповнилося сімнадцять. Фалоімітатор Альма змінила на вібратор, таким робом у неї відбувався прогрес, але… Але застукала батька зі своєю шкільною подругою у ванній зовсім голими. І нічому не здивувалася, просто знову присіла на наркотики. Цього разу на чистий морфін. Завела коханця-хірурга, підстаркуватого добродія, хоч і сивого, проте порядного і доброго. У ньому вона побачила справжнього чоловіка і відчула справжній оргазм. Потім він помер від серцевої недостатності, і вона вирішила померти. Нічого не їсти, нічого не пити. Вона сиділа в кімнаті й намагалася збагнути всю красу смерті. Як це робили її улюблені акторки. І вона згадувала, що в дитинстві бачила, як помирають птахи. Це було цікаво. І вона вирішила спробувати щастя у героїні, збільшуючи і збільшуючи дози. Одного холодного весняного дня, з похмурим небом, на неї, напівживу, в корчах, з піною на губах, забльовану, наткнувся в провулку, за сміттєбаком, Діма Кольт. Він врятував Альмі життя. В його комірчині, забута батьками, вона прожила місяць. Рівно двадцять днів вона приходила до тями. А коли побачила Кольта, сказала: