Читать «Ерагон. Найстарший» онлайн - страница 289

— Але це ще не означає, що я почав їм довіряти.

Ерагон посміхнувся й не став сперечатись. Адже Орика буде дуже важко переконати, що ургали не злісні хижаки, особливо, коли ти сам щойно про це дізнався.

Довкола панувала глупа ніч. Гном знічев'я заходився гострити свою сокиру. Його земляки, прибувши з табору, і собі приєднались до ватажка, після чого метал голосно заскреготав об камінь. Ургали натомість заспівали своїх сумних поховальних пісень, а Ерагон вирішив установити захист довкола себе, Сапфіри, Орика, Насуади й навіть Арії. Він знав, що не слід витрачати сили на захист стількох осіб, але не міг вчинити якось інакше.

Стомившись, юнак глянув на Анжелу, що саме вбиралась у обладунки, а потім почала вимахувати мечем.

— Це неподобство, коли хтось, окрім мешканців Дургрімст Квон, має такого меча, — пробелькотів хтось із гномів, невдоволено зиркнувши на відьму.

Щойно сонце почало сходити, як із ворожого табору залунали жахливі крики.

— Невже там когось катують? Від цих криків аж кров у жилах холоне, — скочив на ноги Ерагон.

— Я ж казала, що це буде сюрприз, — озвалась Анжела.

— То це ти зробила?

— А хто ж іще? Я отруїла увесь їхній провіант. Дехто помре зараз, а хтось трохи перегодом. А їхнім ватажкам я підсипала в їжу пасльон, і під час бою в них будуть галюцинації. Ото вже посміємось!

— Але ж це нечесно! — вигукнув вражений юнак. — Що ж то за слава, коли ти перемагаєш недужого?

— Слава? — перепитала відьма. — Якщо тобі потрібна слава, то на світі існують ще тисячі армій. А нам треба перемогти саме оцю.

— Ось чого тебе так зацікавила лабораторія в шатрі Орина! — не вгавав Ерагон, що й досі не міг зрозуміти, чи схвалює він, чи засуджує вчинок відьми. Здавалося б, усе це було зроблено заради перемоги.

— Так, саме тому!

Крики нещасних воїнів Галбаторікса гучнішали й стали лунати над усією Палаючою рівниною. Ерагон затулив вуха, аби не чути їх, утім невдовзі змирився. Зрештою, їм треба було перемагати Імперію.

БУРЯ ПОЧИНАЄТЬСЯ

Перші промені сонця вже сягнули задимленої рівнини, коли Тріанна погукала Ерагона. Час настав. Юнак розбудив свою челядь і сів на Сапфіру, тримаючи в руках лук. Ургали з гномами оточили їх щільним кільцем і рушили до виходу з табору.

Військо варденів, намагаючись не здіймати галасу, виходило на рівнину, оминаючи захисні рови. Зброю воїни завбачливо обмотали ганчір'ям, аби та не дзвеніла під час маршу. Сапфіра приєдналась до валки тієї миті, коли на рівнині з'явилася Насуада верхи на бойовому коні. Поруч із нею були Арія й Тріанна.

Нічні випари торфу висіли над землею, й сонячне проміння ще не могло крізь них пробитися. Під цим прикриттям вардени підступили якомога ближче до ворожих укріплень, і вартові, помітивши їх в останню мить, почали сурмити тривогу.

— Уперед, Ерагоне! — рішуче гукнула Насуада. — Уперед, мої вірні вардени! Захистим наші домівки! Знищимо Галбаторікса! В атаку!

Гейкнувши, дівчина спрямувала коня до ворожого табору, а за нею помчало все військо варденів.

Подумки Ерагон наказав почати наступ Бардену, чаклуну, що супроводжував Орина. За мить королівська кіннота впереміш із пішими ургалами з'явилась на лівому фланзі. Вона стала відтісняти війська Імперії, відволікаючи їхню увагу від наступу основних сил варденів.