Читать «Дух Росії» онлайн - страница 38

Таке ж неприйняття принципів індивідуалізму ми віднаходимо і в російській церкві.

Хто хоче дослідити причини антагонізму "Росія – Європа", той не може обійти релігійного питання. Чи й справді вдасться прослідкувати цей антагонізм також у сфері релігії? Так, і в набагато більшому масштабі, ніж можна було б собі уявити під час поверхового розгляду фактів.

Бакунін виступає проти "соціальних, правових, політичних і релігійних марновірств Заходу" . Коли відомий слов'янофіл Міллер перелічує три головні ознаки польських інтелігентів, він дає їм такі означення: "католицько-церковні, аристократично-шляхетські і демократично-революційні" . Ці слова змусять задуматися багато над чим не тільки того, хто усвідомлює зв'язок між релігією і культурою, але й того, хто розглядає проблему єдності західної цивілізації, що за всіма її без винятку, навіть за ворожими один до одного аспектами як культурне ціле протиставляється московітському Сходові.

Свою церкву Росія одержала з українського Києва, проте ця церква незабаром перетворилася в націонал-російську, а до того ж, ще й у церкву, що цілковито залежить від вищої політичної влади. Щодо цього з-поміж інших соціальних інституцій Росії вона не є винятком. В її внутрішньому устрої вона так само пройнята такими ж принципами, що виявляються в політично-соціальній побудові Росії. Наскільки сягає історія московітської церкви, ці принципи полягали в несформованості, невизначеності керівної влади і в антипатії до логічного принципу з усіма відповідними наслідками.

У політиці російський геній відчуває відразу до всіх точно визначених форм, у яких мала б висловлюватися народна воля; тому він звертається до неясного, алогічного голосу народу, який можна було б пізнати інтуїтивно (пор. диктатура люмпен-пролетаріату, жебраків. – Д. Д.). У церкві він виступає проти будь-якого уточнення засобів, якими має сповіщатися релігійна істина; тому він відкидає поділ церкви на навчальну і повчальну частину та апелює до того ж неясного голосу "сумління народу". В обох випадках він відхиляє принцип раціоналізму, що протестує проти "єдиного джерела істини" – проти думки колективного цілого. Хом'яков пояснює, що "непогрішність належить винятково всесвітній церкві" (під якою він розуміє московітську церкву. – Д. Д.) і що "незмінність догми, як і чистота обрядів, довірені не тільки захисту ієрархії, але й захисту всього церковного народу" . Про те, що при цьому ті догми настільки ж добре охороняються, немов довірені захисту публіки квіткові клумби, – про це Хом'яков не розмірковує.