Читать «Дух Росії» онлайн - страница 37

Негативна позиція щодо правового регулювання взаємин між державною владою та окремою людиною справила також вплив на оригінальне розуміння організації колективної волі. Десь інде конституційні гарантії – засіб для встановлення правових взаємин між населенням і державною владою. В Росії гарантії відкидаються не тільки фактично, а й навіть у теорії, і не з якоїсь іншої причини, а через те, що вони формують правову ідею, що вони – імперативно-атрибутивні норми; зрештою, також тому, що будь-яка конституція – "фальсифікація волі народу", заколот проти всього колективу. Для слов'янофіла Костянтина Аксакова кожна чітко визначена формула взаємин між державою й окремою людиною означає нісенітницю. Він віддає перевагу "шляхові вільного переконання" чи шляхові "внутрішньої істини" . Юрій Самарін не визнає принципу народного представництва, оскільки той "закріплює розпад суспільства на більшість і меншість і руйнування принципу колективного цілого". Система представництва в Росії неможлива ще й тому, що "тут неможливий поділ між вищими репрезентантами монархічного принципу і народом" . Державна влада, що не звикла до правових рамок, "вільно наповнюється життям народу" – це ідеал московітів.

Ідеалом для того ж таки Аксакова і слов'янофілів першої половини ХІХ століття є – що узгоджується з їхньою доктриною – збори земських чинів ХVІ і ХVІІ століть (земский собор. – Д. Д.), устрій, за якого "вся державна влада мала б належати цареві, вся свобода думки – народові"; таке ж піднесення суто інтуїтивних норм моралі до ролі регулятора державного життя, що є ознакою всіх недорозвинених спільнот. Цю ж ідеологію спільноти або ж общини навіть соціаліст-анархіст Бакунін переносить на державні взаємини, на його думку, "народ (російський. – Д. Д.) поважає в цареві символічні уявлення єдності, величі і слави російської землі". Відданість цьому символові народу – суто релігійна. Одне з одним вони пов'язані не правовими взаєминами, як на Заході, а чисто імперативними . Принцип більшості відхиляється, оскільки його передумова полягає в руйнуванні маси на самостійні особини, оскільки маса, коли вона підпорядковується вільнодумним особинам, які вільно голосують, тобто принципу раціоналізму та індивідуалізму, вже не формує жодну недиференційовану масу.

Особливо система голосування означає провокування маси; навіть її примітивна форма ("хто за це, йде до правих дверей, хто проти – до лівих". – Д. Д.) ґрунтується на відокремленні частинок від маси, що цілковито несумісне з духом вихованих на стадних інстинктах московітів. Над усім має панувати "одностайність", а оскільки вона звично не призводить до чогось іншого, ніж до хаосу, як і до його логічного наслідку – абсолютизму, то "Ура абсолютизму!" стало лозунгом усієї соціальної ідеології московітів. Цей заклик був настільки російським, що навіть більшовики вдалися саме до нього, тобто ті, хто все своє життя до 1917 року кричав "Геть абсолютизм!". Само собою зрозуміло, існує припущення, що "самодержавство" (чи царське, чи радянське. – Д. Д.) означає випромінювання волі народу; проте воно вже належить до тих містерій московітського духу, що неросіянину не дозволяють їх збагнути.