Читать «Дух Росії» онлайн - страница 17

На наступному етапі у поняттях й ідеях росіянина виникає диявольська суміш, плутанина із "за" і "проти", з "так" і "ні", з "дозволено" і "заборонено" – з усіх розбіжностей між правдою і брехнею, добром і злом, красою і ненавистю – заперечення будь-якої дисципліни; це відбувається як у моралі, так і в політиці, а також у соціальному житті. Костянтин Лєонтьєв, який це проникливо усвідомив, ще в ХІХ столітті писав: "Російська народна спільнота, яка і так досить рівноправна, ще швидше впаде на дорогу смерті, загального сум'яття через свої звички. І ми – передусім люди, які не поділені на верстви, а відтак і без Церкви, – ми будемо культивувати антихриста" – отож станемо безбожними. Ще гірше! Як слуги антихриста, вони з'являться в масці Христа, щоб все сплутати в хаос, оскільки там, де немає вищого законодавця, там – хаос. Така плутанина ненависті під маскою любові наявна в Блока, вона присутня такою ж мірою і в Пушкіна, який буцімто "закликав до прославлення волі і милосердя до грішників", але насправді вихваляв криваву епоху Петра І і проклинав усіх, хто, як гетьман Мазепа і вільні кавказці, оголили меча волі проти насильства і злочинів. Достоєвський зізнається: "Яку смертельну відразу, навіть аж до ненависті, в мені викликає Європа". Водночас він хвалить російський похід на Захід, оскільки "пролита кров врятує Європу" – Європу, яку він водночас ніби дуже любить. Мережковський справедливо відзначив, що, коли це любов, то це любов хижака до своєї здобичі. Недаремно Достоєвський, той захисник "принижених і ображених", захоплювався грабіжниками: як тими, що на троні, тобто царями, так і тими, що у в'язниці, де він упродовж тривалого часу мав нагоду з ними потоваришувати. Вони імпонували йому своєю "жахливою силою волі, своєю безмежною пристрастю, своєю жагою досягнути поставленої мети". Для Достоєвського грабіжники – "найсильніший, найздібніший народ" у Росії.