Читать «Загублена історія втраченої держави» онлайн - страница 98

Думав я, що саме привело його до нас і що примушує його терпіти оту поневірку. Я пригадав собі одну маленьку сценку в Міністерстві закордонних справ у Києві за часів гетьмана: одна панночка-урядовка міністерства запитала професора, відколи він став українцем. На це він відповів жартівливим запитом: «Ізвініте за нескромний вопрос… сколько вам лєт?» Та відповіла: «Так, около 25 вже є». Старий професор продовжував, усміхаючись: «А я ось, відітє лі, 35 лєт живу в Києвє. Значит, я українець старше Вас на десять лєт». Цією коротенькою реплікою не вичерпується, звичайно, все те, що стимулювало О. Ейхельмана перейти на наш бік, а не піти разом з противниками нашого визволення – росіянами. Які б там не були в нього внутрішні імпульси, але фактом є те, що він пішов разом з нами і тепер на старості літ терпів усі невигоди разом з українським урядом, якому служив. Від інших людей, яких тоді зустрів я в Жмеринці, чув слова жалю й нарікання, але старий професор ні одним словом не згадав про якісь незручності чи невигоди вагонового життя, яке справді було тяжке. В обставинах більш ніж несприятливих старий професор і радник нашого міністерства виучував Версальський договір, бо, казав він, нам треба бути в курсі міжнародної політики. Я відчув велику пошану до О. Ейхельмана, який виявив таку відданість до нашої справи».

Єдиним відомим нам українським фахівцем, який, крім автора даної розвідки та В. Крюкова, дав собі раду ознайомитися та проаналізувати підготовлений ним конституційний проект УНР, став той-таки А. Присяжнюк. Дослідник справедливо наголосив, зокрема, і на пропозиції запровадити державний устрій на фундаменті територіальної, а не етнічно-національної федерації; і на принциповій новації —розподілу влади на п’ять гілок (установчу, законодавчу, виконавчу, судову і фінансово-контрольну); і наявності конституцій у субєкті федерації, і на тому значенні, яке професор Ейхельман надавав референдуму як інституту прямого волевиявлення громадян; і на тяжінні цього проекту до романо-германської правової сім’ї. За справедливим висновком А. Присяжнюка, проект О. Ейхельмана був «передовим для свого часу проектом конституції демократичної держави», «не поступався кращим тогочасним взірцям світових демократичних конституцій», «є видатною пам’яткою вітчизняної конституційно-правової думки». При цьому висловив гіпотезу, що конституційний проект О. Ейхельмана «навряд чи» міг бути реалізований в УНР навіть за сприятливих умов державотворення з двох основних причин. Перша – рівень правової культури переважної більшості населення не відповідав рівню цієї «демократичної та гуманістичної конституції». Друга – проект був федералістичним.

Підтримати або заперечити ці два висновки фундаментального і добросовісного дослідження неможливо, якщо не пригадати деякі добре відомі з давніх-давен емпіричні факти, зокрема, в якому загальному політико-правовому полі розвивалися європейські країни, скільки їх було станом на 1917 р., що вони були з точки зору політичного режиму та державного устрою та на яких правових засадах вони ґрунтувалися?