Читать «Загублена історія втраченої держави» онлайн - страница 131

У цьому сенсі можна стверджувати: з правової точки зору епоха Хмельниччини була не чим іншим, як епохою правового «безпрєдєлу», правового нігілізму, війною козачні за право не дотримуватися існуючих цивілізованих законних порядків.

У цьому питанні О. Гуржій займає дуже делікатну, обережну позицію. За його трактовкою, внаслідок війни Хмельницького «в свідомості українців відбулася певна трансформація понять «справедливість», «моральність», «добро», «зло» тощо. Прикладами для наслідування поспільством (так в тексті. – Д.Я.) стали сміливі вчинки воїнів, що роками здобували соціальну та національну незалежність у боротьбі із місцевими державцями чи польськими магнатами». Отже, саме роки Хмельниччини дали поштовх для глибинних трансформацій у суспільній свідомості, насамперед у напрямку «легітимації» відходу від засадничих правових понять у напрямку «правий той, у кого шабля в руці». «Елітою, – пише О. Гуржій, – порушувалися законодавчо незатверджені права», відбувалося «поступове звуження дії звичаєвого права», хоча гетьманський уряд формально не відмінив попередні писані нормативні акти – Литовський Статут, «Саксонське зерцало», «Порядок», так звані кормчі (церковні) книги тощо».

Утворення правового вакууму в часи існування Гетьманщини – «Козацької», тобто станової, а не української або русинської держави, яка була, за О. Гуржієм, незалежною політичною одиницею, що перебувала під протекторатом Московії, Туреччини та Швеції (підкреслено нами. – Д.Я.), «обумовило значне поширення звичаєвого права на території всіх регіонів України, де було ліквідовано панування польської магнатерії». Звичаєве право, у свою чергу, було витіснено наступного століття відповідно російським (Лівобережжя, Слобожанщина, Південна Україна) та польсько-литовським законодавством (Правобережжя). Якщо назвати речі своїми іменами, то слід визнати: після окупації Лівобережжя Московським царством існуючі там правові норми – писані та звичаєві – були замінені московськими законами. Натомість на правобережних землях був відновлений існуючий упродовж попередніх століть до Хмельниччини правовий порядок, утілений, зокрема, у нормах магдебурзького права, звичаєвих правових нормах, але найголовніше – у нормах Статуту Великого князівства Литовського, який був наріжним каменем тодішнього законодавства, залишаючись таким ще у XVIII ст. Хоча на Лівобережжі, Правобережжі і Слобожанщині у XVIII ст. «існувала справжня мозаїка права, проте, – пише О. Гуржій, – одним з головних джерел його, без сумніву, був Литовський Статут».

Наступні «поділи Речі Посполитої і відхід до Російської держави Правобережної України в кінці XVII ст. внесли ще більшу плутанину в діюче тут законодавство. Певний час у регіоні зберігалася чинність основних положень Литовського Статуту і окремих постанов польських сеймів. Разом з тим вже запроваджувалися російські закони, зокрема “Учрежденіє о губерніях”», на підставі якого були створені Волинська та Подільська губернії.