Читать «Твоя дитинка» онлайн - страница 65

До тебе усмiхатиметься незнайомець, що йтиме весь час поруч.

- А чи можна бiля тебе йти? - запитає вiн нiмецькою.

- Чому ж нi?

- О! Ти така мила! Як тебе звати?

- Нiна.

- О! Нiна! Нi-на! - промовить вiн по складах, нiби смакуючи. - Яке гарне iм'я. Звiдки ти? Чи, бува, не з Росiї?

- Нi.

- Дивно! А акцент такий, як у росiян. Тодi, мабуть, iз Чехiї?

- Нi.

- А звiдки?

- З України! Найпрекраснiшої країни на свiтi!

- У чому ж її прекраснiсть? Якби вона була така класна, ти сидiла б удома.

- Вона прекрасна тому, що я там народилася. I якщо ти не любиш свою Туреччину, то це - твоя проблема.

- А звiдки ти знаєш, що я - турок?

- Тому що в тебе турецькi риси обличчя.

- О! Ти така розумна! Така гарна. Нi-на… А мене звуть Омар. Нi-но! Може ти хочеш пива? Соку? Кави? Цигарок? Гамбургерiв? Дьонерiв? Сосисок?

- Нi, не хочу! - i, вiдчувши, як вiн кладе руку тобi на талiю, постараєшся зникнути в натовпi.

О, карнавал! Вiн триватиме й наступного дня. I ти знову окунешся в його води. I пропливаючи невеличкою протокою, раптом почуєш такi рiднi слова:

- Може, десь вдалинi ти чар-зiлля шукала, сонце-руту знайшла i мене зчарувала…

I несподiвано заплачеш.

Твоїх слiз не побачить нiхто. Їх змиватиме вода зi снiгом i вiдноситиме в Україну, щоб через тисячу кiлометрiв потрапити в горнятко твого коханого. Пiзнiше вiн вип'є чай iз твоїх слiз, присмачений малиновим варенням.

А ти все плакатимеш i спiватимеш пiсню, яку вiн надiслав тобi електронкою. Спiватимеш, сидячи на холоднiй брукiвцi далекого нiмецького мiста.

Потiм двiйко молодих спiвакiв встануть, збираючи капелюх iз грошима i нехитрi пожитки. I дiвчина запитає тебе ПО-УКРАЇНСЬКИ:

- Звiдки ти знаєш цю пiсню?

- Це улюблена пiсня мого хлопця. Але це було в iншому життi. Дуже давно…

- Ходiмо з нами на пиво?

- Гаразд!

Ти пiдеш iз Павлiною й Гарiком, кельнськими студентами з України, якi зароблятимуть грошi на наступний, найголовнiший день карнавалу! Карнавалу твого серця.

I ти стоятимеш пiд стiнами величного собору, тримаючи в руках холодне пиво i гарячий спогад про своє кохання.

Собор твоєї душi поєднався iз карнавалом серця. Це i є щастя, якого ти так прагла все життя.

3.17

Одного дня, вже пiсля свідчень, якi донька давала адвокатовi, вона прийшла додому ранiше. Занять у школi вже не було, тiльки - iспити. I випускний вечiр, на який дiвчина не йшла, бо не хотiла нi вiд кого просити грошей на сукню. Матерi ж казала, що просто не має бажання веселитися. Адже за своїми клопотами та навiть не здогадалася купити нове вбрання випускницi.

Iз батькiвської спальнi вона чує дивнi звуки. В її уявi одразу постають картини ґвалту чи побиття.

Нажахана дiвчина розчахує дверi.

- Мамочко! - зривається з її вуст слово i тут же в'яне.

Голi батько i мати лежать в обiймах. Уже розлученi чоловiк i жiнка. Тепер вони просто коханцi.

- Ану закрий дверi! - грубо озивається батько. - Чого витрiщилася?

Вона спускається на перший поверх i вiдкриває шафу, де колись лежали порножурнали. Вона не знає, чому це робить. Її увагу привертає розiрваний начетверо аркуш паперу. Складає шматки-обiрванцi докупи, на яких рiвним маминим почерком написано: «Мiй єдиний чоловiче! Я не знаю, чому ти це зi мною робиш. Але як би ти не поводився, маєш знати, що я кохала тiльки тебе. I кохаю. I кохатиму. Навiть пiсля смертi. Сподiваюся, ти подбаєш про наших дiтей».