Читать «Твоя дитинка» онлайн - страница 47

У пiжамцi й без макiяжу вона справдi не виглядає на свої роки. А ще коли набере отой невинний вираз обличчя. Що б Алоїз у цю мить не робив, вiн неодмiнно зводить на неї погляд i усмiхається.

Тодi вона пiдбiгає до нього i, мов дика кiзонька, плигає йому на колiна або опускається до нiг. I тiльки пiсля цього ховається пiд ковдру.

Нарештi вона задуває всi свiчки, крiм однiєї.

- Мишко, я спатиму! - мурличе вона. Бо знає, як вiн любить щоразу її завойовувати.

Вiн, почувши про «спатиму», зазвичай каже:

- Не «пойняв»… А я?

Але в їхньому випадку передбачуванiсть не має значення. Бо в них є гра. Велика гра. I вiн вже бiльше не читає, не пише, не бавиться i не думає. Вiн роздягається. I її вкотре веселить його вигляд. Вiн завжди одягає на нiч лише футболку. Алоїз тодi схожий на карапуза, який загубив трусики. I вона вкотре смiється.

- Ах, ти порося мале! - загрiбає вiн її в обiйми. - Ти з кого смiєшся, малеча? З дядi Алоїза?

- Пусти! Дурень дурний! - пирскає вона.

Але вiн ураз серйознiшає.

- Ти що - образився, - запитує вона, покриваючи цiлунками його плече. - Що я вже не так сказала?

- Нiчого, рiдна. Я просто подумав, що значно старший за тебе. Але я про це не жалкую. А ти?

- А що я? Я теж…

- Ану подивися на мене!

- Що таке?

- Зi скiлькома хлопцями ти була на цьому лiжку?

- О Боже! Що на тебе найшло? У тебе знову параноя?

- Вiдповiдай! Бо менi набридло завжди i в усьому, що стосується тебе, бути енним дядьком, розумiєш?

- Розумiю, дурнику мiй ревнивий… - пiдлещується Нiна, засiваючи цiлунками його обличчя.

- Нi, паскуднице! Не переводь стрiлки. Я, здається, про щось запитав, - бере її за пiдборiддя i дивиться просто в очi. - Менi потрiбна правда! Чуєш?

- Ну… З одним. Це було ще у шкiльнi роки. Вiн був моїм першим коханням.

- I першим партнером?

- Нi.

- Я ж казав тобi, що ти - сучка! А хто був першим?

- А може, досить?

- Нi, не досить. Я - твiй коханий, i маю право знати все.

- Чому ж я тебе не випитую про таке?

- Випитуєш!

- Не випитую! Задрав уже! Я така, яка є. Ти мене таку вибрав! Тепер нiчого нарiкати. Я тебе не тримаю, розумiєш?

Вiн чи не вперше бачить її такою. Вона не пiдтримала гру…

Нiнка вiдвертається до стiни, натягує ковдру на голову i вдає, що дуже хоче спати.

- Рiдна, ти хочеш спати?

- Так. Я втомилася з дороги.

- Поцiлуєш мене на нiч?

- Нi… Просто обiйми мене.

- Але ж, киця, ти знаєш, що я не заспокоюсь…

- Я вже сплю!

Вiн лежить i думає. Вiн не ображається. Поведiнка Нiни здається йому дивною.

«Що трапилося? - думає вiн. - Що я зробив не так?» Але вiдповiдi не знаходить. Вiн чує, як вона нервово сопе i, може, навiть схлипує…

Чому?

Чому?!

Чому?!!

Вiдповiдi нема. Запитати? Але ж вона й так не вiдповiсть.

I тут вiн здогадується, що його найбiльше насторожує. Вона накрилася з головою! Таке бувало тiльки на початку їхнiх стосункiв. «Пам'ятаю, - думалося йому, - як я з неї кепкував, мовляв, спить, як ведмедик у барлозi. А вона насуплювалася i вiдмовчувалася. I тiльки через кiлька мiсяцiв почала спати нормально. I ось тепер знову. Що ж трапилося?».