Читать «Фелікс Австрія» онлайн - страница 4

А нині — фотографічні апарати за лічені хвилини збережуть на вічні віки твій точний образ, мов відображення в люстрі, тільки ще досконаліше. А телефонний апарат дозволить цієї ж миті крізь тріскучі товщі повітря і завивання вітрів, крізь стіни, стовбури дерев і складки пагорбів почути голос когось, до кого Марґошесові на своєму швидкісному автомобілі ще мчати і мчати. Проміння Рентгена наскрізь бачить людське тіло з усіма фляками. А кожна найменша частинка щодень ділиться на чимраз менші, і вони рухаються і кружляють навколо нас, у нас, у всьому, всюди. Збите у вузол волосся на голові, як з’ясувалося, не утворюється від «готування та споживання риби у спосіб жидівський», воно не буває «самцем» чи «самицею», і його відстригання не призводить до негайної смерті. А пускання крові не тільки слабо лікує хвороби, а ще й може поважно зашкодити.

Якщо так піде далі, то і Бога пояснить фізика. Кількасот років тому за ці слова мене б спалили біля ратуші, і я стала б другою страченою в нашому місті відьмою.

Як на мене, якщо вже вірити в чудеса, то нехай це будуть чудеса задля розваги — наприклад, вистави всесвітньо відомого ілюзіоніста, шевальє Ернеста Торна, якому належить львівський «Колізей Торна» — «підприємство для репрезентації розмаїття міжнародних штукмайстрів у заграничний спосіб». Хоча і в цьому випадку я не маю жодного сумніву, що кожне диво шевальє — всього лише добре продуманий фокус і розгадка — на відстані простягнутої руки, просто перед очима ошелешеного роззяви.

Перед портиком з колонами Міського театру ім. Монюшка, урочистий золотий купол якого — мов накривка круглобокої цукернички з коштовного набору, позаду натхненної спини Міцкевича з білого каррарського мармуру зібралися глядачі: «грубі риби» — банкові урядовці, голови великих фірм, достойники залізничних колій — з пишними бакенбардами на щоках, відрощеними на знак лояльності до Австрійської монархії (деякі у своїх самовідданих стараннях перевершили самого Франца-Йосифа, чиї бакенбарди досягнули найбільшого розквіту в часи всесвітньої виставки в Парижі 1867 року), зі своїми дамами, одягнутими за найновішою модою, яку можемо роздивитися вже всередині театру. Встигати за модою — не так уже й просто, як видається, оскільки тепер вона переживає час переходу з широкого крою на вузький, створюючи неабияке замішання і хаос. Тому поруч із вузькими англійськими спідницями хвилюються численні волани, поруч із тяжкими оксамитовими аплікаціями в’ються грайливі разки блискучих намистин, пацьорок і коралів, поруч із бантами та квітами одяг зіпнуто стриманими пряжками. Спільна риса тільки одна: виріз сукні, який глибоко відкриває не лише частину грудей, але й плечі, а корсаж тримається тільки на вузесенькій стрічці або легкій тюлевій застібці. Не забуваймо про капелюхи, вражаючі розміри яких роздуті ще дужче завдяки щедрим розмірам зачісок, закріплених чудернацькими гребенями та шпильками. На лебединих (хоч нерідко теж — курячих або й індичих) шийках — золоті ланцюжки з медальйонами, серцями та хрестиками, заново видобуті з закамарків набитих прикрасами скриньок. На таких же золотих ланцюжках розгойдуються взад-вперед віяла: одна перевісила його через плече, інша — прикріпила на пояс. Черевички й панчохи у кожної — до кольору сукні.