Читать «Фелікс Австрія» онлайн - страница 33

Тепер сиджу в салоні, над цебром із линами — зі скляної стелі знову тече вода. Паде дощ. І я плачу, але гіркоти не меншає.

[23.VI]

Розділ 6

Вже навіть сни віщували, що нічого доброго вчорашній день принести не зможе. Наснився єврейський юнак Велвеле, продавець риби.

Це, напевно, після того, що напередодні я мусила линів забивати і, дивлячись, як вони кружляють один навколо одного за кілька хвилин до страти, шкодувала, що не погодилась, аби це зробив він. Я вже встигла звикнути до них, навіть годувала хлібними крихтами. Не почувалась у їхньому товаристві такою самотньою. А тепер мусила позбавити їх життя, зготувати й подати на стіл.

Відомо, що линів нелегко забивати — вони, буває, оживають знову і знову. Треба вдарити рибину по голові залізом, а тоді, для певності, встромити гостре лезо ножа між головою і грудними плавцями. Перед тим, як відшкребти рибину від луски, її мусиш півхвилини пропарити в окропі, притримуючи покришку, тому що вбитий лин ще може вистрибнути назовні.

Потім, коли я поклала перед собою першу рибину, вона була зовсім інша: вже не знайома мені істота, не приятель, з яким у мене встигли зародитись стосунки, не хтось, від думки про кого теплішає в грудях — а холодний шматок сирої їжі, який я гострим ножем розітнула від хвоста до голови.

Біля голови знайшла жовч і обережно видалила її, щоб не пошкодити, бо ціла страва від цього стала б гіркою на смак і її можна було б сміливо викидати. Печінку і молочко я залишила, все інше жбурнула до сміття. Виполокала сріблясте м’ясо в кількох водах і посолила.

І так ще три рази: спочатку тупа нудота наповнювала груди, якась тверда ґуля ставала в горлі й лоскотало ніс, коли я занурювала кисть у воду і виймала звідти рибину, що, здавалось, сама довірливо йшла до мене, звикнувши до мого голосу, запаху й дотику. Я намагалася все робити швидко і не дивитись на риб’ячі очі, хоча що саме я боялася в них побачити?

А наступної миті — швах, швах, швах. Жовч і нутрощі у відрі зі сміттям, а я вже розважливо міркую: що додавати до страви, чим натирати, чи часник переб’є смак, чи не забула я купити цитрину.

Але потім уночі снився-таки юнак Велвеле, і сни були неспокійні, як каламутна калюжа. Я навіть прокинулась серед розбурханої вологої постелі. Подушка — посеред покою, ковдра — на голові, у шлунку така важкість, ніби я цілу ніч їла вуджені ковбаси.

Я швидко привела покій і себе в порядок, облилась холодною водою, почесала коси для заспокоєння, заплела їх і намастила скроні м’ятною олією. Моя воля повернулась до мене. Я навіть відчула приплив бадьорості та веселощів, що трапляється зі мною не так часто. Стефцю, думала я, берися до роботи, зготуй таких линів, щоб панство від того смаку тарілки поз’їдало. Влаштуй їм таку гостину, щоб панотець пошкодував, що не ти стала його жоною, думала я і шкірилась сама до себе, хвацька та брава, відчуваючи, як вогонь нетерпіння розгорається в руках і в попереку, як мені вже хочеться братися за приготування, аби все було досконало.