Читать «Фелікс Австрія» онлайн - страница 14

Далі надходило випробування пучками пальців: вони повзли шкірою, роблячи плавні, звивисті рухи, то завмираючи, то знову сунучись у несподіваному напрямку, то притискаючись щільно — і раптом делікатно торкаючись уже тільки рудуватого пушка, від чого жінка діставала гусячої шкіри.

Анґер-миловар дбайливо подавав їй вбрання, примовляючи: «Цього разу запах сильніший, як будь-коли. Мусить протриматись довго, настій із кмину був особливо концентрований. І шкіра не почервоніла. Це добре, добре. Не пересушило?» — турботливо і по-діловому запитував у дружини.

Вона хвалила мило, намагаючись підбирати щоразу нові слова. Жодного разу, щоправда, не розповіла йому про своє спостереження, що найдовше на шкірі та волоссі залишався запах мила з березового дьогтю.

Гірше було з покупцями. Ці мало дбали про запах і ніжність піни, ще менше — про вкладену в нього любов. Мило зі свинячого лою, дешевше втричі, надавалося до прання — а так іще для чого воно було потрібне? Чи людина водою не вмиється?

Врешті-решт, сидячи серед пірамід із мильних брусків, які сягали до стелі і між якими в тісних покоях залишилась тільки вузька стежка від кухні до ліжка, Анґер-миловар повідомив дружину, яка годувала їхнього недавно народженого сина, що вони повертаються до Нойдорфа.

Дивно було після такого тривалого часу знову заходити до кірхи, слухати проповідь пастора про блудного сина, їх прийняли. Навіть зробили вигляд, що нічого не сталося. Мило розійшлося серед односельців як відкуп за нерозсудливий крок. Анґер-миловар навіть із певним полегшенням забув про свою пінисту алхімію, про одруження води з оливою, і знову поринув у сільське господарство.

Нагадав про нього тоді, коли син почав ставати дедалі допитливішим: цікавився, чому кров, яка тече з рани, гусне й темніє, які рослини можуть допомогти їхній матері не захлинатися кашлем, чи можна повернути життя мертвій людині, якщо знову примусити її серце битися.

Тим часом життя в цій частині імперії набувало дедалі більшої гіркоти. Ні впорядкованість, ні розум, ні наполеглива праця швабів від нужди не рятували. На зборах громади було вирішено оновити підводи, змастити й полагодити колеса, купити молодих сильних коней та волів — і вирушати на інші землі, звідки звук розповсюджується краще і молитви не такими спотвореними доходять до адресата.

Молитви — це пара від сліз, яка піднімається до неба.

Анґер-миловар довго просив про щось старійшин, замкнувшись із ними у храмі. Повернувшись додому, де дружина, аж синіючи від нервового кашлю, пакувала їхні пожитки, він уже не міг говорити.

Молодого шістнадцятирічного Анґера у новій полотняній сорочці всією громадою відпровадили до найближчої залізничної станції.

Медицину він вчив у Ґраці та Кракові і знав уже, що від кашлю допомагають відвари гілок ялиці, солодцю, рум’янку, дивосилу, сік цибулі, сало нутрії, смола черешні або просто розчин діаморфіну, який от-от почне випускати німецька фірма «Bayer» — але побачитися з матір’ю докторові більше ніколи не довелось.