Читать «Обід у кав"ярні "Готем"» онлайн - страница 7

Об одинадцятій п’ятнадцять я вийшов зі свого офісу і попрямував до кав’ярні «Готем», діставшись до протилежного від кав’ярні боку вулиці об одинадцятій сорок п’ять. Я добрався туди раніше заради свого власного душевного спокою — іншими словами, щоб пересвідчитися, що заклад міститься саме там, де сказав Гумбольдт. От такий-от я і, зізнатися, був таким завжди. На початку нашого подружнього життя Діана мала звичай називати це моєю «рисою одержимості», але я думаю, що під кінець вона знала краще. Просто я не довіряю легко компетентності інших, от і все. Я розумію, що така вдача — то як чиряк на гузні, і я знаю, що це доводило її до шаленства, але чого вона, здавалося, так ніколи і не усвідомила, так це того, що безпосередньо я теж не був у захваті від того. Бачите, одні звички міняються швидше, на зміну інших іде більше часу. А дечого і зовсім змінити не під силу, як би настирно ти не старався.

Кав’ярня була якраз там, де вказав Гумбольдт, місце розташування відзначене зеленим тентом зі словами «Кав’ярня «Готем» на ньому. Поперек вікон дзеркального скла відбивався білий міський обрій. Підпадала вона під гребінку нью-йоркської тенденції. З досить-таки не приголомшливим виглядом, одна десь із восьмисот натиканих дорогих кав’ярень поодаль центру міста.

Знайшовши місце зустрічі, мої думки тимчасово уляглися (принаймні щодо цього; та мене аж тіпало, так я хотів знову побачити Діану, і тягло запалити сигарету, аж у голові тенькало), я почвалав до крамниці на майдані Медісон і протягом п’ятнадцяти хвилин промарнувався у відділі валіз та сумок. Просто зазирати у вітрини ззовні було не з руки; бо коли Діана і Гумбольдт прибудуть із передмістя, можуть зауважити мене. Навіть ззаду Діана була у змозі пізнати мене по статурі моїх плечей і по тому, як сидить на мені плащ, а я цього не хотів. Я не хотів, щоб вони знали, що я прибув завчасно. Я думав, що це могло б виглядати жалюгідним. Так що я зайшов усередину.

Я купив парасольку, якої не потребував, і якраз у полудень за моїм годинником вийшов із крамниці, знаючи, що переступлю через поріг кав’ярні «Готем» о дванадцятій нуль п’ять. Максима мого батька: «Якщо тобі потрібно бути там, з’явися туди за п’ять хвилин раніше. Якщо комусь потрібна твоя присутність, з’явися на п’ять хвилин пізніше. Я дійшов такого стану, коли не знав, хто саме, що саме чи як саме, чи наскільки кого потребував, але максима мого батька диктувала найбезпечніший розвиток подій. Якби це була тільки одна Діана, я думаю, що я прибув би акурат вчасно.

Ні, мабуть, брешу. Припускаю, якби була тільки Діана, я б прискакав об одинадцятій сорок п’ять, як я наочно й зробив, і чекав би на неї.

На мить я зупинився під тентом, зазираючи всередину. Заклад був яскраво освітлений, і я записав це у доробок ресторації. У мене заскорузлий антагонізм до темних ресторацій, де не можеш розгледіти те, що їси або п’єш. Усередині стіни були білими і обвішані яскравими імпресіоністськими малюнками. Годі було й шукати в них якогось змісту, та біс із тим; своїми первісними примітивними кольорами і широкими, багатими мазками вони, подібно візуальному кофеїну, уражають ваші очі. Я шукав очима Діану і побачив жінку, що могла б бути нею, яка сиділа під стіною десь на півдорозі довгої зали. Було важко сказати, тому що вона сиділа спиною до мене й у мене не було спритности упізнати її за несприятливих умов. Але кремезний, лисіючий чоловік, поруч якого вона сиділа, виглядав на типового Гумбольдта. Я глибоко зітхнув, відчинив двері кав’ярні і зайшов.