Читать «Відлуння золотого віку. Антологія пізньої латинської поезії в перекладах Андрія Содомори» онлайн - страница 15

Якщо три автори срібного віку є свого роду прологом до нашої антології, то її найпізніший поет Алкуїн (бл. 735—804) — ніби епілог. Життя цього ключового діяча «Каролінзького відродження» виходить далеко за межі античності. Дві з половиною сотні років відділяють його від Боеція. За століття, що минули, до влади в Європі прийшли інші господарі, інші держави, колишні «варвари» ставали «культурними» народами. Надворі — «середньовіччя». Але стара антична цивілізація, властиво, нікуди не зникла. Європейська література залишається латинською, антична вченість панує у школах; франкський король Карл Великий відкриває їх по всій своїй державі. При монастирях старанно зберігають і переписують те, що залишилось з античного спадку — щоб на цьому вчитися і передати наступникам. А самого Карла Папа римський проголошує «імператором римлян». Золотий вік античності відлунює у середньовічній цивілізації так само, як відлунював у «пізній античності». Цивілізація не загинула. Колись Горацій писав, що римляни підкорили греків військовою силою, але самих їх скорила грецька культура. Через сотні років по тому історія повторилась, і тепер скорений Рим підкорював своїх завойовників — «диких» варварів.

З Алкуїна тут вміщено лише один текст — «Суперечка весни з зимою». Свого часу він опинився у середньовічних рукописах серед загалом пізньолатинської поезії. Тому філологи XIX ст. вважали його текстом невідомого пізньолатинського автора. Це й нам дало формальний привід вмістити його до нашої антології. Тим більше, що за духом своїм він дуже пасує до поезії пізньої античності. Це одна з перлин латинської поезії, писана у традиціях старих буколічних змагань і пізніших шкільних контроверсій.

У той час, коли в Італії короля Теодоріха тривало «остґотське відродження» і творив Боецій, у колишній римській провінції Африка панували вандали. Ще століття перед тим (на поч. V ст.) вони спустошували Ґаллію, чим, зокрема, змусили повернутися на батьківщину вже знайомого нам Рутілія Намаціана. Згодом вандали вторглися в Іспанію, а звідти перебралися у Північну Африку, і вже у 439 р. створили вандальське королівство зі столицею у давньому Карфагені, яке стало їм базою і для періодичних набігів на Італію, у ході яких, зокрема, і відбулося сумнозвісне взяття Риму в 455 році.