Читать «Магічний ніж» онлайн - страница 172

— Мм… — промукав старий. — Для мене неабиякою насолодою є вже перебування поруч із тобою…

— Ні, обидва ми добре знаємо, що ти бажаєш більшого й що я можу зробити це для тебе.

Чорні мозолясті долоньки її деймона почали погладжувати деймона-змію. Та потроху розслабилася і поповзла по руці чоловіка до мавпи. І чоловік, і жінка тримали в руках келихи золотавого вина. Пані Кольтер зробила ковток і ще більше схилилася над старим.

— Ах, — вимовив той, а його деймон залишив його руку та тепер лежав на лапах золотої мавпи. Мавпа повільно підняла змію до своєї морди та м'яко провела щокою по смарагдовій шкірі, активно працюючи при цьому чорним язиком. Чоловік солодко зітхнув.

— Карло, скажи мені, нащо ти переслідуєш хлопця? — прошепотіла пані Кольтер, і її голос був ніжним, як пестощі мавпи. — Навіщо він тобі потрібен?

— У нього є річ, дуже потрібна мені. О, Марісо…

— А що це за річ? Що в нього є?

Карло похитав головою, але було видно, що опиратися жінці йому стає дедалі складніше. Його деймон м'яко оповив груди мавпи і водив головою по довгій блискучій шерсті, а лапи мавпи тим часом гладили все тіло змії.

Ліна Фельдт, невидима, стояла за два кроки від парочки та спостерігала за ними. Її тятива була натягнута, а стріла просилася в політ. Якби вона схотіла, то папі Кольтер була б мертвою ще до того, як вона встигла б зробити вдих — але відьму охопила цікавість. Вона стояла не рухаючись і широко розкривши очі.

Проте, спостерігаючи за пані Кольтер, вона забула про все навколо — і даремно, бо на іншому березі озерця коїлося дещо дуже цікаве. Здавалося, там самі собою швидко росли якісь примарні дерева, і цей гайок тремтів і мерехтів так, ніби дерева мали свідомість і намірялися щось зробити. Утім, певна річ, це були не дерева: поки вся увага Ліни Фельдт та її деймона була прикута до пані Кольтер, одне з цих туманних створінь відділилося від інших та безшумно попливло над поверхнею крижаної води. Нарешті воно зупинилося за півкроку від каменя, на який присів птах-деймон Ліни Фельдт.

— Ти легко можеш сказати це мені, Карло — муркотала пані Кольтер. — Ти можеш прошепотіти це. Можеш прикинутися, що ти розмовляєш уві сні, і хто винуватитиме тебе за це? Лише скажи мені, що є в цього хлопця й навіщо тобі ця річ. Я могла б здобути її для тебе… Хіба ти не хотів би, щоб я це зробила? Скажи-но мені, Карло. Мені та річ не потрібна, мені потрібна дівчинка. Що це за річ? Скажи мені, й ти одержиш її.

По тілу старого пробіг м'який дрож, він заплющив очі й сказав:

— Це ніж, магічний ніж із Ситагаза. Марісо, ти про нього не чула? Дехто називає його «телевтайя макгара», тобто найостанніший ніж. Іншим він відомий як Езагетр…

— А що він робить, Карло? Що в ньому особливого?

— Ох… Цей ніж ріже все на світі… Навіть його творці не знали, що він може. Не існує речей, невразливих для магічного ножа — він ріже матерію, дух, ангелів, повітря…. Марісо, він мій, ти розумієш?