Читать «Коли ти поруч» онлайн - страница 17

– Може, не треба? – запитав Парамон, усім тілом втиснувшись у сидіння.

– Треба, браток, треба! – сказав Попандос і, набравши швидкість, почав обганяти чорний автомобіль. Він не бачив за тонованим склом водія, але встиг подивитися на «хаммер» і різко обігнав його.

– Ага! Наклав у штани?! Відразу згадав про гальма! – прокричав Попандос.

«Хаммер» протяжно просигналив і, знову їх «підрізавши», зник у тумані.

– Ну, і нахабна пика! – сказав почервонілий від хвилювання Попандос. – Він думає, що його тачка крутіша і йому все дозволено? У нас «беха» теж ніштяк!

– Не у нас, а в господаря, – зробив уточнення Парамон.

– Яка на хрін різниця, – гиркнув розсерджений Попандос. – У нас? У нього? Так угамується він коли-небудь чи ні?

– А ти, значить, пожер, а тепер підсунув? – поморщив носа Парамон і прочинив вікно. – Воняє як!

– По-перше, закрий вікно, пацана застудиш. По-друге, якщо сам зіпсував повітря, то хоч чесно признайся, – зауважив Попандос. – Я вже давно почув, що смердить, як у параші, і мовчав. Я, бач, Пашо, веду себе, як вихована людина.

– Я не смердів! – обурився Парамон і затиснув ніздрі пальцями.

– Чуєш, а може, це він? – Попандос кивнув у бік немовляти і став пригальмовувати.

Чоловіки вийшли з салону, і Попандос нахилився над кошиком з малюком і понюхав.

– Я ж казав! – радісно вигукнув він. – А ти хотів все звалити на мене.

– І що тепер будемо робити?

– Що? Що? Підгузки треба міняти, – пробурчав Попандос і зняв голубенькі штанці з дитини. – Якби ще хто розповів, як це робиться.

– Там на них повинні бути липучки, – зауважив Паша, – я рекламу по телеку бачив.

– Бачив, бачив. Усе ти бачив, а де вони, не знаєш, – невдоволено бурчав Попандос, відшукуючи липучки. Знайшовши їх, він розгорнув памперс.

– Нічого собі! – присвиснув Парамон. – Я й не думав, що такий малий може стільки накласти!

– А ти думав, він як горобець?

– Ну, не горобець, але щоб стільки!

– Що ти хочеш? Це ж мужик майбутній, – сказав Попандос і витяг брудний підгузок. – І де тепер його купати?

– Навіщо купати? Нехай його вдома купають, а у нас є туалетний папір.

– А це що за «Серветки з алое»? – Попандос дістав упаковку серветок із зображенням дитини. – Може, ними витерти? Тут і «бебі» написано, значить, для дітей.

– А якщо вони зі спиртом? Ще зробимо опік.

– Але написано для тупих – «бебі».

– Ну то й що? Мало що ними треба ще витирати? Може, рот, а може, соски треба дезінфікувати?

– Вони з алое. А воно гірке, до чортиків. Як же тоді йому соски натирати?

– Кажу тобі, візьми туалетний папір – перевірений продукт.

– Давай. Сам ти продукт! – посміхнувся Попандос.

Чоловіки витерли немовля і, діставши з кошика новий підгузок, довго мучилися, міркуючи, як правильно його одягти. Малюк, відчувши тепло людського тіла і сухість штанів, заспокоївся і, стомившись від крику, заснув прямо на задньому сидінні.

– Ну, і що тепер будемо робити? – Запитав весь розчервонілий і спітнілий Попандос. – Треба в кошик покласти і застебнути ременем. Якщо я це зроблю, він знову прокинеться й буде кричати.

– Нехай поки на сидінні поспить, не звалиться, – сказав Парамон. – Поїхали вже, а то скоро ця курка прокинеться і почне кожні п’ять хвилин надзвонювати.