Читать «Коли ти поруч» онлайн
Светлана Талан
Світлана Талан
Коли ти поруч
«Коронація Слова» створює для вас нову хвилю української літератури – яскраву, різножанрову, захоплюючу, – яка є дзеркалом сьогодення іскарбом для майбутніх поколінь.
Тетяна і Юрій Логуш, ініціатори і засновники проекту
Міжнародний конкурс романів, кіносценаріїв, п’єс і пісенної лірики «Коронація слова» був заснований для сприяння розвитку новітньої української культури. Перша церемонія нагородження переможців відбулася 2000 року. Відтоді усіх, хто належить до коронаційної родини, об’єднує прагнення відродити і примножувати живе українське слово.
Література, кіно, пісня і театр обрані не випадково, адже саме ці жанри є стратегічними жанрами культури, що формують і визначають зрілість нації.
Метою конкурсу та його завданням є пошук нових імен, видання найкращих романів, стимулювання й підтримка сучасного літературного процесу, вітчизняної естради, кіно й театру, і як наслідок – наповнення українського ринку повнокровною конкурентоспроможною літературою, а сцени, кіно й театру – якісними українськими шлягерами, фільмами, п’єсами.
koronatsiya.com
Від автора
Сюжетом свого роману я хотіла нагадати нам, людям, про те, яким швидкоплинним є життя.
Ми повсякчас кудись поспішаємо, завжди не встигаємо, метушимося, нарікаємо на життя і не помічаємо за повсякденними клопотами тих, кому справді зараз дуже важко. Ми шукаємо у близьких і родичів співчуття і порозуміння, але часом не замислюємося над тим, чи зробили самі щось добре й корисне для інших. Скажете, що ви не олігарх, не мільйонер, щоб бути спонсором і допомагати комусь, самі, мовляв, боремося за виживання. Але не завжди гроші вирішують усе – це на прикладі свого життя доводить моя героїня. Звичайна добра і чуйна людина випадково захворіла на СНІД і відразу ж була відштовхнута сучасним суспільством, яке не готове сприймати таких недужих. Проте невігластво оточення не зломило її, ту, яка залишилася сам на сам зі своєю бідою, вона не опустила руки. Не багата у фінансовому плані, моя героїня багата душевно. Її щирості, широті душі та відкритості серця, доброті, готовності до самопожертви, вмінню любити може позаздрити будь-хто з нас.
Мені дуже хотілося б, щоб ви подивились іншими очима на хворих на СНІД і стали уважнішими й добрішими до тих, хто сьогодні поруч із вами.
Ви можете любити людей, хворих на СНІД.
Ви можете торкатися їх.
Ви можете бути друзями.
Ви можете доглядати їх.
Ми всі однакові.
Нкосі Джонсон, активіст руху проти СНІДу, Йоганнесбурґ, Південна Африка
Частина І
Розділ 1
Іван Іванович із полегкістю зітхнув. Минув четвер – операційний день. Звичайний робочий день, як усі його сорок років, проведених у відділенні хірургії. Втім, не такий уже і звичайний. Сьогодні він провів три вдалі операції, значить, ним було врятовано ще три життя. Можна було б спокійно піти на заслужений відпочинок, переїхати жити до села, в рідну домівку і доглядати хвору матір. Він так і збирався вчинити чи не кожен день, але звільнення з роботи постійно відкладав на завтра, на післязавтра, на весну, літо, на «після відпустки». Вечорами, коли його долала втома після важких змін, він мріяв про той день, коли можна буде не сушити голову, розмірковуючи про правильність поставленого діагнозу, про непередбачені наслідки організму післяопераційних пацієнтів, а просто прокинутися рано-вранці під горлання півнів у селі і, пірнувши в густий сивий туман, спуститися до тихої річечки з вудкою в руках. А на ранок Іван Іванович прокидався під гудіння автівок, що проносилися під його вікнами, і знову поринав з головою в працю. Не можна сказати, що він придумав собі, що без нього відділення хірургії закриється і земля перестане обертатися навколо своєї осі. Просто він дуже любив свою роботу і ніяк не міг уявити своє життя без білого халата та скальпеля в руках.
