Читать «Пригоди Шерлока Холмса. Том IV» онлайн - страница 3
Артур Конан Дойл
— Цей інший, сподіваюсь, професор Моріарті?
— Саме він! Коли хтось із їхньої компанії каже «він», то зрозуміло, про кого йдеться. Над ними всіма верховодить лише один «він».
— І що ж він замислив?
— О, це непросте питання. Коли супроти вас стоїть один з найперших умів Європи, за чиєю спиною — безліч темних сил, то чекати можна будь-чого. Наш друг Порлок, здається, зовсім розгублений — порівняйте, будь ласка, лист з адресою на конверті, написаною ще до цих лиховісних відвідин. На конверті почерк чіткий і впевнений. У листі його ледве можна розібрати.
— Чому ж він узагалі писав?
— Він боявся, що я домагатимусь пояснень і тим самим завдам йому прикрощів.
— Так, звичайно, — сказав я, взяв шифрований лист і став уважно розглядати його. — Далебі, можна збожеволіти з того, що в такому клаптику паперу приховано серйозну таємницю, до якої неможливо проникнути.
Шерлок Холмс відсунув убік незайманий сніданок і запалив закіптюжену люльку, супутницю його найглибших роздумів.
— Цікаво, — мовив він, зручно всівшись у кріслі і втупившись очима в стелю. — Можливо, тут містяться деталі, які обминув ваш гідний Макіавеллі мозок. Погляньмо на цю загадку в світлі чистого розуму. Цей чоловік посилається на якусь книжку. Ось наша вихідна точка.
— Надто вже вона непевна.
— І все-таки погляньмо, чи можемо ми її розвинути. Що більше я міркую над цією загадкою, то менше вона здається мені незбагненною. Які вказівки щодо книжки?
— Жодних.
— Ну, ну, тут не так уже все й кепсько. Шифрований лист починається великим числом 534, чи не так? Візьмемо за робоче припущення, що 534 — це сторінка, яка є ключем до шифру. З цього випливає, що книжка досить-таки груба. Наступний знак — К2. Що ви скажете про це, Ватсоне?
— «Книга друга», звичайно, тобто частина друга.
— Навряд чи це так, Ватсоне. Якщо подано номер сторінки, то номер частини твору вже несуттєвий.
— Колонка! — вигукнув я.
— Чудово, Ватсоне! Ви просто вражаєте мене цього ранку. Напевно, колонка. Отже, тепер ми починаємо з того, що цей грубий том надруковано в дві колонки — досить довгі, бо одне зі слів позначено числом 293. Чи всі можливості цього листа ми вичерпали?
— Побоююсь, що всі.
— Ви несправедливі до самого себе. Ще одна думка, любий мій Ватсоне. Якби книжка була рідкісна, то він одразу надіслав би її мені. Насправді ж він збирався, поки його намірів ніхто не порушував, надіслати лише ключ. Він пише про це в своєму листі. Це означає, що таку книжку я легко можу знайти в себе. Іншими словами, Ватсоне, йдеться про якесь дуже поширене видання.
— Справді, звучить імовірно.
— Отож ми можемо звузити поле наших пошуків до грубої книжки, надрукованої в дві колонки й дуже поширеної.
— Біблія! — переможно вигукнув я.
— Добре, Ватсоне, добре! Але здогад, на жаль, хибний. Адже саме Біблію найважче уявити на руках у когось із спільників Моріарті. До того ж, видань Святого Письма так багато, що він не міг сподіватися, ніби я маю примірник із так само нумерованими сторінками. Ні, він посилається на щось певніше. Він знає, що його сторінка 534 достеменно збігається з моєю сторінкою 534.