Читать «Пригоди Шерлока Холмса. Том IV» онлайн - страница 222

— Про що саме, містере Холмсе?

— Нас цікавить лише одне: що ви зробили з трупами?

Хрипко скрикнувши, чоловік скочив на ноги й замахав у повітрі руками. Рот у нього був розтулений, і він нагадував якогось страхітливого птаха-хижака. За мить перед нами постав справжній Джозія Емберлі — чудовисько з такою ж потворною душею, як і його тіло. Він упав на стілець і підніс долоню до вуст, немовби тамуючи кашель. Холмс стрибнув, як тигр, вчепився йому в горлянку й силоміць пригнув голову додолу. З розімкнутих уст Емберлі випала біла пігулка.

— Не вкорочуйте собі віку, Джозіє Емберлі. Всякі справи треба робити чесно й до ладу. Що ви скажете, Баркере?

— Я залишив кеб біля воріт, — мовив наш мовчазний спільник.

— До дільниці лише кількасот ярдів. Їдьмо вдвох. Ви можете зостатися тут, Ватсоне. Я повернуся через півгодини.

У міцному тілі старого фарбаря таїлася лев’яча сила, але в руках двох таких досвідчених конвоїрів він виявився безпорадним. Хоч як він викручувався, виривався, його все-таки затягли до кеба, і я залишився сам вартувати цей лиховісний будинок. Не минуло й півгодини, як Холмс повернувся в товаристві молодого хвацького поліційного інспектора.

— Я залишив Баркера, щоб він закінчив усі формальності, — сказав він. — Адже ви ще не мали приємності бачити Баркера, Ватсоне. Це мій запеклий суперник з того боку Темзи. Коли ви згадали про чорнявого довганя, мені неважко було домалювати картину. На його рахунку кілька відомих справ, чи не так, інспекторе?

— Так, він вряди-годи траплявся нам на дорозі, — стримано відповів інспектор.

— Методи його, безперечно, бувають недозволеними, як і деякі з моїх власних. Проте недозволене, як ви знаєте, іноді буває й корисним. Вам, наприклад, із вашим неодмінним попередженням: «Усе, що ви скажете, може бути використано проти вас», нізащо не вдалося б вирвати зізнання в цього негідника.

— Може, й так. Але ми все одно домагаємося свого, містере Холмсе. Невже ви гадаєте, що ми не мали власної думки про цю справу й не спіймали б злочинця? Вибачайте, але хіба ми можемо не сердитись на вас, коли ви з вашими методами, які нам не підходять, вириваєтесь наперед і присвоюєте собі всю славу!

— Цього разу такого не станеться, Мак-Кінноне. Запевняю вас, що з цієї миті я триматимусь тільки осторонь. А щодо Баркера, то він робив лише те, що я йому наказав.

Інспектор помітно повеселішав:

— Це дуже шляхетно з вашого боку, містере Холмсе. Осуд чи похвала для вас не мають ніякої ваги, але ми — зовсім інша річ, коли нас починають розпитувати газетярі...

— Звичайно. Та оскільки розпитувати вас будуть усе одно, то вам не завадило б мати відповіді напоготові. Що ви скажете, наприклад, коли якийсь дотепний і спритний репортер запитає, які саме докази викликали у вас підозру і врешті дали змогу встановити істину?

Інспекторове обличчя прибрало задумливого вигляду:

— Незаперечних фактів у нас поки що немає, містере Холмсе. Ви кажете, що заарештований намагався при трьох свідках вчинити самогубство й тим самим визнав себе винним у вбивстві дружини та її коханця. Які ще факти ви маєте в своєму розпорядженні?