Читать «Чарівник Країни Оз (Збірка)» онлайн - страница 15

— Я не кусав його, — винувато заперечив Лев і заходився терти вдарений ніс.

— Але ти намагався це зробити, — наполягала Дороті. — Ти просто боягуз, і все тут!

— Це правда! — погодився Лев, засмучено похнюпивши носа. — Я завжди знав про це. Але я нічого не можу з собою вдіяти! Що ж мені робити?

— Чого не знаю, того не знаю, — відповіла Дороті. — А скажи-но, будь такий ласкавий, навіщо ти вдарив нещасного, напханого соломою Страшила?

— Він напханий соломою? — здивувався Лев, спостерігаючи, як дівчинка підняла Страшила, поставила його на ноги й поплескала долонькою з усіх боків, щоб повернути йому правильну форму.

— Атож, — сердито буркнула Дороті.

— Оце тому він так далеко відлетів! — вигукнув Лев. — А я ж не міг ніяк зрозуміти, що це відбувається. А другий також напханий соломою?

— Ні, він зроблений із заліза, — відповіла Дороті саме тоді, коли допомагала звестися на ноги й Залізному Лісорубу.

— Тому я ледь не зламав об нього кігті! — здогадався Лев. — Вони так заскреготіти об його тулуб, що в мене аж мурашки шкірою побігли. А як називається це маленьке створіння, яке ти так любиш?

— Це мій песик Тото.

— Він напханий соломою чи зроблений із заліза? — поцікавився Лев.

— Ні, він із плоті й крові.

— Оце так кумедна тваринка! І така малесенька. Тільки такий боягуз, як я, міг підняти лапу на цю крихітку, — сумно промовив Лев і похнюпив голову.

— Чому ж ти такий боягузливий? — здивовано запитала Дороті Лева, який завбільшки був з середнього коня.

— Це велика загадка, — відповів той. — Таким я вродився. Усі лісові мешканці вважають, ніби я неймовірно хоробрий та лютий, бо ж Лев — цар звірів. Я помітив, що варто мені гаркнути як слід — і всі живі створіння кидаються від мене навтьоки. Коли мені трапляються на шляху люди, я дуже лякаюся, але грізно гарчу — і вони розбігаюся хто куди. Якби слон, тигр або ведмідь вийшли на поєдинок зі мною, я і сам би дав драла — такий я жалюгідний боягуз! — але ж вони забираються геть із моєї дороги, ледь зачувши рик. І я їм дозволяю накивати п'ятами.

— Але це ж неправильно. Цар звірів не може бути боягузом! — вигукнув Страшило.

— Згоден, — зітхнув Лев і витер кінчиком хвоста сльозу, що бриніла в оці. — Моя лякливість страшенно мене засмучує. Хіба ж це життя? Суцільна мука! Щойно виникає найменша небезпека, моє серце готове вистрибнути з грудей.

— Може, в тебе якесь серцеве захворювання? — висловив припущення Залізний Лісоруб.

— Можливо, — погодився Лякливий Лев.

— Але якщо це так, — вів далі Лісоруб, — ти мусиш радіти, адже це означає, що в тебе є серце. Бо в мене серця нема, тому навіть і бути не може серцевого захворювання.

— Можливо, я б і не був боягузом, якби не мав серця, — задумливо промовив Лякливий Лев.

— А мізки в тебе є? — поцікавився Страшило.

— Певно, є. Проте я їх ніколи не бачив, — відповів Лякливий Лев.

— Я йду в Смарагдове Місто до могутнього Оза, щоб попрохати в нього трішечки мізків. Бо голова в мене напхана соломою, — повідомив Страшило.

— А я хочу, щоб могутній Оз відправив мене з Тото додому, в Канзас, — сказала Дороті.