Читать «Чарівник Країни Оз (Збірка)» онлайн - страница 12

Дівчинка так і зробила. Шия дуже сильно заіржавіла, тому Страшилу довелося дуже довго крутити залізну голову в різні боки, доки її господар сам зумів це зробити.

— Тепер руки, — наказав Залізний Лісоруб.

Дороті змастила суглоби-шарніри на руках, а Страшило знову їй допомагав: то піднімав руки вгору, то опускав униз — аж доки іржа не обсипалася і вони запрацювали до ладу.

Залізний Лісоруб полегшено зітхнув і опустив сокиру.

— Оце так щастя! — вигукнув він. — Я стою з піднятою сокирою вже цілий рік. Нарешті зміг її опустити. Ну а тепер, якщо ви змастите мої суглоби на ногах, усе налагодиться повністю.

Дороті й Страшило виконали і це прохання, і Лісоруб знову зміг ходити. Він іще раз подякував за дивовижне звільнення, а трошки згодом зробив це й утретє. Він був дуже ввічливим Залізним Лісорубом.

— Якби не ви, — казав він, — я би стояв тут, доки не проіржавів би наскрізь і не розсипався на порох. Ви просто врятували мені життя. До речі, як ви опинилися в цих краях?

— Ми прямуємо до Смарагдового Міста — йдемо до могутнього Оза, — повідомила Дороті. — І по дорозі спинилися на ночівлю у твоїй хатині.

— А навіщо вам потрібен могутній Оз? — поцікавився Залізний Лісоруб.

— Я хочу, щоб він допоміг мені повернутися до Канзасу, а Страшило вирішив попрохати в нього трошки мізків, — пояснила Дороті.

На якусь мить Залізний Лісоруб замислився, потім запитав:

— Як ви гадаєте, цей Оз міг би дати мені серце?

— Чому б і ні, — відповіла Дороті. — Навряд чи це для нього більший клопіт, аніж дати Страшилі мозок.

— Атож, — погодився Залізний Лісоруб. — Тоді, якщо ви не проти, я приєднаюся до вас. Ходімо до Смарагдового Міста разом, щоб я теж мав змогу попрохати Оза про допомогу.

— Ласкаво просимо, — запросив Страшило до гурту, а Дороті додала, що дуже зрадіє новому товаришу. Залізний Лісоруб закинув на плече свою сокиру, й мандрівники всі разом рушили лісом по дорозі з жовтої цегли.

Перед тим, як вирушати, Залізний Лісоруб попрохав дівчинку покласти до кошика його слоїк із мастилом.

— Якщо ненароком я потраплю під дощ, — пояснив він, — то, напевно, знову заіржавію, і тоді мастило стане в пригоді.

Подорожнім дуже пощастило, що до їхнього гурту приєднався Лісоруб, адже незабаром вони опинилися в місцині, де дерева росли надто густо — цілком загороджували дорогу. Та Залізний Лісоруб сокирою швидко розчистив прохід.

Якоїсь миті Дороті задумалася, аж не помітила, як Страшило вкотре перечепився на вибоїні й полетів сторчголов у канаву обіч дороги. Йому навіть довелося гукнути, щоб дівчинка звернула на нього увагу.

— Чому ти не обійшов яму? — здивовано запитав Залізний Лісоруб.

— Бо я погано кумекаю, — весело пояснив Страшило. — У мене в голові не мізки, а солома. Тому я й іду в Смарагдове Місто до могутнього Оза.

— Я тебе розумію, — відгукнувся Залізний Лісоруб. — Однак мозок — це не найголовніше в нашому житті.

— А в тебе є мозок? — поцікавився Страшило.

— Ні, в голові в мене порожнеча, — зізнався Лісоруб. — Але колись у мене був і мозок, і серце. Коли вже вибирати, особисто я надаю перевагу серцю.