Читать «Початок жаху» онлайн - страница 32

Думав, що, так ставлячись до мене, пані сотникова Дмитрищиха має лихе задоволення, але переконався, що й це було не так, бо, здається, і вона страждала через те, що такий, як я, поруч неї існує, отже, переживала щось подібне до безсилої лютості, а людина, бита таким бісом, часто робиться або насамовита, або позбувається спокою, бо їй уявно доводиться, як сказав його милість архієрей, весь час того, кого не терпить, цілувати у неподобне місце.

Отож її залитий товщем розумець придумав таке: вона вирішила побудувати в містечку Жданівці ще одну церкву, для чого прихилила до себе прихожан і тим самим мала урізати мої і без того невеликі прибутки, а може, сподіваючись, що жінка моя мене за те заїсть. Мене дивувало таке її рішення, бо я задовольнявся таким малим, що меншого не придумати; мені завжди всього бувало досить навіть тоді, коли тинявся по школах і жив на саму милостиню. Друге дивне було те, що вона вирішила збудувати церкву на ім’я архангела Михаїла, тобто патрона мого. Чи не хотіла так позбавити мене милості мого небесного патрона, а тим самим зробити ще нещаснішим — ні, я тут нічого певного не знаю! Завжди був переконаний, що ані Бог, ані Богоматір, ані архангел Михаїл мене милістю своєю не обділять, бо в особливо важких випробуваннях завжди мені допомагали, про що не раз згадував у цьому писанні.

Церкву за рік звели, і освятили її покійні протопопи Григорій Максимович та Павло Доброницький — вони померли кілька років по тому при дивовижних обставинах. Отець Григорій запросив до себе в гостину отця Павла, і вони почали звичне возліяння, до якого були більше ніж охочі, а мали ще й ту слабкість, що коли починали, то зупинитися довго не могли. Перший день вони співали божественних кантів, проголошували один до одного латинські орації; другого дня вони співали кантів студних, а що паньматка отця Григорія, знаючи крутий норов обох панотців, утекла з дому, власне, поїхала до своєї сестри паньматки Павлової Доброницької, то підпилі отці почали ганятися за двома служницями отця Григорія, а що наздогнати їх не посилили, опинилися самі в домі, бо дітей паньматка отця Григорія забрала з собою. Отці перерізали всіх курей та гусей, а кабана звалили і зв’язали та й почали смалити живого, від чого кабан розірвав пута, вкусив отця Павла у ґудзицю і втік. Тоді отці роз’ятрилися один супроти одного, похапали ножі, отець Григорій погнався за отцем Павлом, а отець Павло перечепився та й упав. Отець Григорій кинувся на нього, і вони вгородили один в одного ножі. Так їх застала паньматка Григорія, — обох отців поховали за цвинтарем, як оскаженілих, але з милосердя поховали обох в одній ямі, віддавши таким чином данину їхньому довготривалому приятелюванню…