Читать «Початок жаху» онлайн - страница 19

Розділ шостий

Вранці монастир оповив густий туман. Я визирнув у віконце своєї келії й не побачив світу: стояла сіра, драглиста й густа неозорість. Пішов до монастирського писаря, який доглядав і бібліотеку, щоб той мені видав паперу, пера, атраменту, фарби для красних літер, пензлика і самі слова Данила Туптала, які мав переписати. Ішов, ніби на дно мутної ріки опущений, і бачив навколо себе бовваніючі тіні робітників, які готувалися почати денну працю, незважаючи на туман. Усі рухалися заповільнено, ніби нехотя, чи, може, надчікували, щоб туман розвіявся. Дехто сидів на колодках, на стосах дощок чи стояли купками, смокчучи люльки.