Читать «Переслідуваний» онлайн - страница 6

— Тут тобі швидко роги обламають,— буркнув охоронець порядку. — Доведеться ще й на колінах поповзати, поки здохнеш.

До ліфтів підійшло ще троє, і полісмен поважно ступив їм назустріч, щоб перевірити їхні картки.

Чоловік, що стояв перед Річардсом, обернувся. В нього було нервове, страдницьке обличчя, на лобі великі залисини.

— Ти б краще тримав язика за зубами,— сказав він,— бо тут і стіни вуха мають.

— Та невже? — спокійно озвався Річардс.

Чоловік відвернувся.

Двері ліфта несподівано розчахнулись, і всі побачили череватого негра-полісмена, що охороняв численні кнопки. Ще один полісмен сидів у глибині просторої кабіни в маленькій куленепробивній будці й гортав об'ємний порножурнал. Між колінами він тримав короткоствольного штуцера, поруч стояли вишикувані рядочком патрони.

— Проходьте далі!.. — знудженим голосом наказав черевань. — Проходьте далі!.. Проходьте далі!..

Вони з'юрмилися в глибині кабіни, де навіть дихнути було нічим. Річардс стояв, стиснутий з усіх боків похмурими людьми. На другому поверсі ліфт зупинився, двері знову розчахнулись. Річардс, на голову вищий від усіх, побачив простору кімнату, в якій було безліч стільців, а на стіні висів величезний екран, БТБ. У кутку стояв сигаретний автомат.

— Виходьте! Виходьте! Картки показувати ліворуч!

Всі почали виходити, підносячи картки до байдужого ока фотооб'єктива під наглядом трьох полісменів. Разів із десять у відповідь на показану картку починав гудіти зумер; тих людей витягли з черги й повели геть.

Річард теж підніс угору свою картку, і полісмен махнув рукою, щоб він пройшов далі в кімнату. Річардс попростував до автомата, взяв собі пачку сигарет і сів якомога далі від екрана. Припаливши, відразу закашлявся. Минуло майже півроку, відколи він востаннє курив.

96 проти 100...

Літеру „А“ викликали на медогляд майже відразу. Зо два десятки чоловіків підвелися й почали виходити в двері за телеекраном. Над дверима висів напис „Сюди“, а стрілка під ним теж показувала на двері: ті, що претендували на участь у розважальних телепрограмах, не завжди могли прочитати напис.

Кожні хвилин п'ятнадцять починали нову літеру. Бен Річардс підрахував, що до нього черга дійде десь близько дев'ятої. Він шкодував, що не прихопив із собою книжки, але й так обійдеться. Книжка щонайменше викликає підозру, а надто коли її тримає в руках хтось із Південного району. Краще вже гортати порножурнал.

Трохи нервуючись, Річардс о шостій годині подивився новини — в Еквадорі посилились бої; в Індії знову вчинили заколот дикі племена; „Детройтські тигри“ виграли в „Гардінгських рисей“ з рахунком 6 : 2... Коли о шостій тридцять почалася перша вечірня суперпризова програма, він роздратовано відійшов до вікна. Тепер, нарешті зважившись на цей крок, Річардс знову пройнявсь огидою до розважальних телепрограм. Одначе більшість присутніх з настороженим захопленням стежили за передачею „Весела стрілянина“. Наступного тижня вони самі могли стати її учасниками.

За вікном, відступаючи перед сутінками, поволі згасав день. На рівні другого поверху грюкотіли швидкісні поїзди надземки, розтинаючи присмерк потужними променями прожекторів. Унизу вулиці були заполонені людьми — здебільшого, ясна річ, робітниками та службовцями Мережі. Вони й собі никали в пошуках вечірніх розваг. На розі хтось торгував по ліцензії наркотиками. В одного молодика на кожній руці повисло по кралі в соболиних хутрах; усі троє йшли, голосно сміючись.