Читать «Переслідуваний» онлайн

Вона стояла біля вікна і, повернувши термометра до блідого світла, що йшло знадвору, скісно дивилася на шкалу. За вікном, мов сірі тюремні вежі, здіймалися серед мжички інші висотні будинки Південного району. Внизу, наче в колодязі, метлялася на вітрі розвішана драна білизна. На смітнику сновигали пацюки й бездомні коти.

Шійла перевела погляд на чоловіка. Той сидів за столом, бездумно втупившись в екран безплатного телебачення — БТБ. Це тривало вже не перший тиждень і було на нього зовсім не схоже. Загалом Бен ненавидів БТБ — завжди ненавидів. На масивах, де здебільшого жили безробітні, в кожній квартирі був такий телевізор — так належало. Щоправда, екран ще дозволялося вимикати, бо законопроект 2021 року про обов'язкові блага не набрав потрібних двох третин голосів (не вистачило шести). Звичайно Річардси нічого й не дивилися. Та відколи їхня донька Кеті захворіла на грип, Бен не відривавсь од програм, учасники яких мали шанс одержати великі грошові призи. Це наганяло на Шійлу млосний страх.

Навіть пронизливий голос диктора, що читав останні вісті, не міг заглушити безугавного хрипкого плачу Кеті.

— Як, дуже висока? — спитав Бен.

— Та ні, не дуже...

— Не бреши.

— Тридцять дев'ять і п'ять.

Він грюкнув кулаком об стіл. Пластмасова тарілка підлетіла вгору.

— Викличемо лікаря. Не треба так хвилюватися. Ось послухай... — квапливо заговорила Шійла, силкуючись відвернути чоловікову увагу від передачі. Та він уже знову втупився в екран. Вісті закінчились, пішла розважальна програма. Дешевенька денна програма, покликана розворушити глядача. Вона називалася «Доларове колесо». До участі в програмі допускалися лише люди з хронічними хворобами серця, печінки чи легенів. Іноді для сміху запрошували і просто каліку. За кожну хвилину учасник передачі, безперестанку переступаючи ногами на колесі й водночас підтримуючи розмову з ведучим, одержував десять доларів. Щодві хвилини ведучий ставив призове запитання з обраної учасником галузі знань (якраз у цю хвилину він питав сердечника з Гакенсака про щось із історії Америки), і за правильну відповідь давали винагороду — п'ятдесят доларів. Та якщо захеканому гостеві, в якого вже голова йшла обертом, а серце мало не вискакувало з грудей, не щастило нічого сказати у відповідь, то з виграного ним доти вираховували півсотні, а колесо починало крутитися ще швидше.

— Усе буде гаразд, Бене, повір мені. Я... я...

— Що «я»? — Він із злістю глянув на дружину. — Тілом торгуватимеш? Годі, Шійло. Дитині потрібен справжній лікар, а не п'яненька дільнична фельдшерка з брудними руками. Потрібні сучасні ліки. І я про це подбаю.

Не зводячи очей з екрана, що висів на облізлій стіні над раковиною, він перейшов у дальший кінець кімнати й роздратовано зняв з вішалки свою дешеву джинсову куртку.

— Ні! Ні, я не дозволю... не дозволю тобі... — сказала Шійла.

— Чому ж? У найгіршому разі ти одержиш якусь допомогу як мати й дружина, що втратила чоловіка. Так чи так, але матимеш досить грошей, аби дати раду дитині.

Шійла ніколи не була справді гарною, а відколи Бен утратив роботу, ще й страшенно схудла. Але в цю хвилину обличчя її стало рішучим і майже вродливим. — Я цього не допущу. Та я на ту подачку і глянути не схочу, з ходу відішлю їм назад. Хіба ж можна заробляти на смерті власного чоловіка?