Читать «У них щось негаразд з головою у тих росіян...» онлайн - страница 69

Росіяни люблять Путіна, бо він не засуджує радянської історії. Комуністичний режим фізично знищив щонайменше 120 мільйонів людей: під час голодомору на Поволжі та в Україні, розкуркулювання і насильної колективізації у 20-х роках минулого століття, Великого терору, розв'язаного Сталіним у 30-х роках. Не кажучи вже про несусвітню кількість намарно загиблих через некомпетентність комуністичного керівництва під час Другої світової війни. Однак багато росіян і надалі не бажають засуджувати злочинний радянський спадок. Дивно, але так воно є.

Росіяни схвалюють діяльність путінського уряду на зовнішньополітичній арені і його безкомпромісність щодо США й НАТО.

Під керівництвом Путіна Росія провадить непропорційно агресивну політику супроти малих сусідніх держав, як Грузія та Естонія. Це шкодить іміджу Росії насамперед за кордоном, однак населення підтримує таку політику. Незрозуміло, але так воно є.

Водночас Путін повернув росіянам те, що вони втратили з розвалом Радянського Союзу й без чого їм потім довелося жити далі. Упевненість в собі. Гордість за свою державу. Усвідомлення того, що Росія теж має чим пишатися. Віру в майбутнє.

Борис Єльцин хотів перекреслити минуле, відсторонившись від радянського спадку. Я — велика прихильниця Єльцина, бо він один з небагатьох російський лідерів відважився сказати правду: радянська влада була жахливим, жорстоким терористичним режимом, який винищував власний народ і нівечив російську культуру. Але таку правду чимало росіян сприймають за особисту образу. Це ж наша історія, кажуть вони, уперто не бажаючи (а може, просто нездатні) розмежувати критичну оцінку радянської влади й критику російського народу.

До такого ставлення спричинилося одне з найсильніших людських відчуттів — відчуття зневаженої гідності. Багато росіян не забули приниження і ганьби, через які їм довелося пройти після розвалу Союзу: тотальний хаос, могутня колись країна — на колінах.

Путін зі своїм витонченим нюхом до думки народу це зрозумів. До того ж, він патріот своєї країни й поважає традиційні російські цінності, як церква та родина. Тому путінська ідеологія складається з дивовижної суміші старовинних російських узвичаєнь та шанобливо-апологетичного ставлення до Радянського Союзу.

Путін маневрує між цими двома полюсами. Коли людина, яка назвала розвал Союзу найбільшою геополітичною катастрофою в історії, відвідує у Бутово під Москвою у жовтні 2007 року богослужіння за жертвами сталінського терору, це багато про що свідчить. Путінові добре відомо про комуністичні злочини. Путін тепло ставиться до церкви, що було нечувано в комуністичну епоху. Однак він несхильний засуджувати радянське минуле, бо, як і багато росіян, сприймає його як частку самого себе.

Один історик сказав, що знання Заходу про Росію значно більші, ніж його розуміння Росії. Мені часто доводилося відчувати цей феномен. Що більше читаєш про Росію, то розгубленішим почуваєшся. Найскладніше збагнути, як зуміла Росія за стільки століть зберегти й не розпорошити своєї неосяжної території. Часами царство збільшувалося, часами — зменшувалося, але Росія і російська культура існують довше, ніж більшість подібних імперій.