Читать «У них щось негаразд з головою у тих росіян...» онлайн - страница 52

За совєтських часів усі читали ті ж самі книжки і дивилися ті ж самі фільми. Про свободу можна було хіба мріяти, зате, на щастя, росіяни мали високоякісну літературу й кінематограф. Народ дуже багато читав і дуже часто ходив у кіно — а що було ж іще робити в ті часи? Не дає мені спокою думка, що через таке поринання у культуру росіяни стали терпимішими до деяких явищ у соціумі, ніж ми, фіни, яких останні п'ятдесят років виховували в одновимірній англосаксонській площині.

Нікому не під силу змагатися з росіянами в дискусіях про людське буття, сенс життя і долю. Вони вміють добирати слова для явищ і людських характерів, які я раніше тільки відчувала на якомусь підсвідомому рівні. До свого переїзду до Росії я не розуміла, наскільки притуплені мої рецептори і який вузький діапазон, коли треба збагнути й витлумачити для себе довколишній світ.

Треба визнати, росіяни дуже добре знаються на людях, вміють їх читати — дар, який вони вишліфували за сотні років суспільного тиску. Щоб вижити, треба було швидко визначитися, що за людина перед тобою. Тому так важко мені щось приховати від російських друзів чи колег по роботі, вони вмить здогадуються, у чому річ.

Користь від російських надчутливих рецепторів я збагнула, щойно приїхавши до Москви працювати кореспондентом. Тоді моя російська була ще дуже недосконалою, я часто не могла дібрати слова. Однак наш російський персонал чудово мене розумів. Вони приглядалися до мого обличчя, жестів і про все здогадувалися, чого я недоказала. Здатність росіян спілкуватися не лише за допомогою слуху залишила фінів далеко позаду — це зовсім інший щабель.

РОЗДІЛ 11

ПРО РОСІЯН І АЛКОГОЛЬ

Русі єсть веселіє пить,

не можемо без того бить

Повість временних літ, 986

— Завтра річниця смерті тата. Треба поїхати на кладовище, — сказала Валентина своєму синові.

Ми були в Апатитах на Кольському півострові, приїхали провідати маму мого тодішнього хлопця Сергія — Валентину. Сергіїв батько помер кілька років перед тим, і Валентина ревно пильнувала кожну річницю. Це властиво всім росіянам у стосунку до родичів.

Вшановувати пам'ять своїх померлих, згадувати їх, розмовляти про них, пити за упокій їхньої душі — усе це дуже важливо для росіян. Бо ж усі аспекти життя є невід'ємною часткою людського гуртожитку. На кладовищах часто можна побачити біля могил лавочки. Їх ставлять родичі, щоб можна було посидіти біля місця останнього спочинку дорогої людини, поговорити з нею.