Читать «У них щось негаразд з головою у тих росіян...» онлайн - страница 20

Контролювати людей більше не вдасться. Тому не можна називати російську націю невільною. Хоч і не мають росіяни демократії, зате живуть у глобалізованому світі. Глобальні інформаційні потоки в Росії нічим не відрізняються від інформаційних потоків Фінляндії, Франції чи США.

Іншими словами, російський люд має тепер більше простору, ніж будь-коли за всю історію Росії.

РОЗДІЛ 5

ПРО КОРУПЦІЮ

— Ніколи й копійки не даю міліції. Це справа принципу, — каже мій добрий друг Сергій.

Насправді ж це не зовсім так. Якось його затримала міліція за те, що він пив пиво в метрі. Я була при тому й відразу зрозуміла, що міліціонери мають рацію — у метрі справді заборонено пити пиво. Порушник громадського порядку мусить бути покараний. Сергій мав заплатити штраф.

Та він про це й чути не хотів! Коли міліціонери зупинили його, він ввічливо послав їх до дідька, після чого вони його, звісно, потягли до свого закамарка, де й продовжили перемовини. Я зумисне пишу «перемовини», а не «допит», бо йшлося саме про домовленості. Міліціонерам кортіло одержати свою щоденну додаткову лепту до зарплати, а Сергій упирався. Йшлося лише про те, як вив'язатися з ситуації.

За двадцять хвилин перемовин Сергій вийшов з міліційного закамарку неймовірно задоволений. Йому пощастило збити ціну до п'ятдесяти рублів (приблизно півтора євро) та ще й отримав квитанцію. Гроші не потрапили до кишені міліціонерів.

Я нічого не второпала, лише згодом зрозуміла всю логіку. Як і більшість росіян, Сергій відчуває безмежну зневагу до всіх, хто називає себе охоронцями правопорядку. Немає у Росії такої людини, якій не було б відомо, що більшість міліціонерів цікавить лише одне: гроші. Це стосується і «патрульних», дядечків у сірих мундирах з велетенськими кашкетами, яких можна побачити по всьому місту, і дорожньої міліції.

— Не треба платити! Просто не треба платити. Вони однаково нічого не зможуть тобі зробити, — повчає мене Сергій.

Його зневага до міліції глибша, аніж усвідомлення власної вини тоді, у метрі. Всім відомо, що міліція тільки й думає, як залізти до кишені звичайних громадян, то навіщо перейматися їхнім прискіпуванням? А що в Росії про все можна домовитися, то й треба домовлятися.

Ось чому чужоземці такі беззахисні перед міліцейською зажерливістю. Іноземні туристи в Санкт-Петербурзі, яких раптом посеред міста обступають з усіх боків грізні дядьки в сірому, не знають, що міліціонери аж ніяк не можуть їм нашкодити. Ситуація лякає, бо міліціонери поводяться так, ніби йдеться про дуже, ну дуже серйозне порушення. Ті, що не розмовляють російською, навіть не зуміють порозумітися з охоронцями порядку. Тому наймудріше, на їхню думку, заплатити.

Натомість туристам треба було б вперто вдавати, ніби вони з іншої планети, і так «дістати» міліціонерів, аби ті врешті відчепилися. Не варто недооцінювати жадібності міліції — ніч коротка, а об'єкти вимагання трапляться і деінде.