Читать «Замість крові» онлайн - страница 62
Світлана Поваляєва
бурштином не скрешеш кришталь лиш викрешеш кришталеву іскру дощу що нашіптує польською змішується з бурштиновим пергаментним бляшаним з проїденими іржею візерунками ніби код перфокарти осіннім листям що повільним танечним рухом передвіщає зиму… колооберт крапки декольтований світ - погляду не відірвати: хмари дряпають небосяги хмародряпи неба сягають уповільнити чи пришвидшити рух пропелера ґвинтокрила стосовно безчасся він стоїть все одно нерухомо а довкола стиглі суниці дозрівають у напрямку сонця що точить зелену росу й насичується нею мох та лишайник коліщата безгучно та хаотично механізм приводять в безладдя птеродактиль крилом зачепив поличку з компакт-дисками й вони просипалися в океан а біля коліна ніби нічого не сталося зосереджено миється кішка в той час коли поза отією паркетиною - порожнина порожнеча прірва НІЧОГО тільки краєм нерівним пропливають у темряві зграї рожевих лотосів зимородків фламінґо та голуб’янок Ікар до кухні "Напрямок до" над блакитною квіткою пальника обліплений парою чайник ширяє й гуде мов бляшаний джміль погляду не відірвати від двох тарганів один кружляє несамовито біговою доріжкою на кришці другий довкола носика: куди подітися від цього несподіваного пекла? внизу з чорної прірви виривається з ревом аквамаринове полум’я ще більшої квітки ніж та над якою кружляє чайник чим дужче пече тим запекліший біг… один відчайдушно раптом стрибає коли таргани несподівано стрибають у прірву ладна обблюватися чи знепритомніти найвитриваліша флеґма… другий обпікається запікається падає у прірву мертвий… Втома… Вдома… четверта ночі… Втомлене покоління - остання зграя століття. Покоління, схоже на викидень знеможеної літньої жінки, що все життя прожила комбайном, який народжує дітей. Кухонним комбайном. Тостером, міксером або овочерізкою. Не знає, що то - тости, тому - підгорають… М’ясорубкою… Вона добре знається на м’ясі… Don’t mention it… Десятки дітей. З них декілька зґрабних, здорових, міцних. Первісток й ті, що в голові черги… десятки різних дітей, живих і мертвих. Кожне покоління - така дитина століття. Ми стоїмо останніми в черзі. У хвості. Звідки - лише стрибнути в прірву між двох блакитних вогнів… а ті… нові… прийдешні… вони - немов крила за спиною… Втома…