Читать «Замість крові» онлайн - страница 19

Чорт! Я знаю цю касету! Я переконаний, що іншого джерела існувати просто не може - досить рідкісний запис. Це касета Андерсена (якість запису, до речі, жахлива), яку він подарував мені разом із якимось піратським зальником першого альбому Element of Crime. А я, зрозуміло, віддав касети Джанніс. Я майже розчулився: люди почують незвичні штуки… Але краще б вони все-таки йшли до кінця в питанні виховування мас і крутили хоча б і той самий Element of Crime або King Crimson, або Shocking Blue, або Gentle Giants, чи Лу Ріда, ну, врешті-решт, Tirex, Іґґі Попа, Армстронґа, Live In A Matrix amp; Jefferson Airplane, Cannet Heat, Sioxie amp; the Banshees, Майлза Девіса чи Майка Олдфілда (якого, між іншим, я терпіти не можу), Creedence Clearwater Reviaval, Jimmy Hendrix, Jaco Pastorius або the Modern Jazz Quartet, Joan Baez, Iron Butterfly, Cranberries, Niko, Ten Years After, ZZ Top, Dead Can Dance (і все це, геть усе до останнього звуку - невимовно жахливо записане, десятки разів перезаписане з таких самих палених касет на стареньких домашніх «Маяках», але річ не в цьому, ясний болт not a question, ітеде, і стільки щастя, і здатність ЧУТИ МУЗИКУ НІЧОГО КРІМ МУЗИКИ ВМИРАТИ ЛІТАТИ І ЖИТИ УСЛУХАТИСЯ ДО…), Anthrax, Bjork, Інштурцн, про всяк випадок (коли очі вибалушені ґвинтом, і з них летять іскри, немов від електрозварювання), та мало кого ще з незбагненної мішанини наших уподобань в стилі «все, що Бог дав - все у торбу»… Наприклад, Red Hot Chili Peppers або Jethro Tull, дві геть несумісні команди, разом з якими у мене в житті неодмінно виникає якась прикольна й весела чортівня, та які обидві у повному складі з’являлися мені уві сні. При чому Jethro Tull постали точнісінько, як на обкладинці альбому This Was після того, як їх усіх я вирив із землі парку КПІ біля Хімкорпусу, піднявши надгробок з написом «Jethro Tull», ну просто як у фільмі жахів, тільки зі світлою енергетикою, й усі чуваки щось мені віщали, несли якусь пургу і прогружали в тому вікопомному сні… а в Перців я був присутній на репетиції, уві сні, ясна річ, й усе чомусь закінчилося п’яною бійкою із супутнім розтрощуванням ґітар, комбіків та барабанів… а ще можна було би втулити масам різних там кельтів, Річі Блекмора (щоб знали, як не треба писати музику, шерше ля фам, і таке інше), якесь етнічне чортовиння, усіляких ескімосів з варґанами, чи зовсім диких негрів… Дивна річ: ми ніколи не замислюємося над тим, що таке подарунок! Ніколи не спаде нам на думку ретельно відстежувати ставлення людини до її особистих речей, замислюватися, чи охайно вона користається пилосмоком і чи за призначенням використовує клей. Натомість, за речами, які ми даруємо, стежимо надто ревно та пильно й часто дуже ображаємося, навіть обурюємося, коли помічаємо недбале ставлення до подарунка, що, за ідеєю, вже є чужою власністю й не має до нас жодного стосунку.