Читать «Дебілка (збірник)» онлайн - страница 79

– Самі йшли…

«Бреше, зараза», – лють переповнювала допитувача по вінця, адже справа затягувалась. Піт від надмірної ваги та від бажання мерщій покинути задушливу кімнату робив начальницьку лисину ковзкою та лискучою, як скляна куля на мармуровому п’єдесталі з гравірованим витиском, що стояла на столі його міського кабінету, подарована в знак подяки за сумлінне виконання службових обов’язків.

– Де дільничий?! Покличте сюди дільничого…

Районний дільничий – смішний опецькуватий чоловічок зі всіяним ластовинням обличчям стояв за дверима напоготові. Його завзятий погляд красномовно свідчив про те, що він готовий у вогонь і у воду, аби тільки прислужитися начальству.

– Слухай… Прочеши но всі хати у дальньому куті села, що підпирають прикордонну смугу… Пройдеш по свіжих слідах, то й докази знайдуться… А там, дивись, і провідник зголоситься… Здоровий мав бути чолов’яга, раз наважився в сутінках із ними по горах шастати… Таких сьогодні на пальцях можна перелічити, бо ж то все на заробітки подалося… Залишились старі та й п’яниці… Давай… Виконуй… Може, до подяки дослужишся… Та ще й грошової, не лиш на папері… Склянка води, бодай би, тут знайдеться?..

* * *

– Ге-е-ей… Вдома хтось є?.. Чи є взагалі хто живий?..

…Марина протерла очі, спросоння не розуміючи, що діється… Не встигла навіть пригадати всі події тривожної ночі і те, що несподівано для себе напилася. Двері до стайні були прочинені. Серед подвір’я стояв дільничий, озираючись на всі боки у пошуках живої душі. Стріпонулася – а що, як Юрасик у хаті вже прокинувся? Міліціянт крутив головою, мов бусьок на комашиному лові. Тривога розливалася тілом, обволікаючи нутро липкою слиззю, що скупо цідилася з-поміж ніг із вологого лона… Звідки взялася ота слизь?.. І тут несподівано пригадала Миколу, і самогон, і терпкий запах соломи, і обійми… Господи, сором який!!! А може те все приснилося?.. Та між ногами було мокро, і, витерши оту слизькість просто долонею, сполотніла. Ні. Не наснилося. Справді було. Марину охопив встид і жах.

Обтрусивши з себе сіно, нашвидкоруч поправила волосся і защіпнула сорочку. Сонячні промені заливали світлом подвір’я і опецькуватого міліціянта. Рушила йому навперейми…

– Чого жвеш, як навіжений?.. У хижі дітвак спить.

Дільничий здивовано змірював її розтріпаний вигляд:

– А чом то-то дітвак у хижі, а ти у стодолі?.. Ґазда де суть?

– Ниє ґазди… Вже три роки на Чехах батрачить… А нашто вам ґазда?..

– Як ниє ґазди, то й діла ниє… А ти всьо хочеш знати… Ліпше бись за дітваком позирала у хижі… Ади, чорномазі горами бродять, ге тхирі… Оби даякої біди вам не вчинили… Пепічки злапали уночи двох і нашим передали… Може, я заскочу пуд вечір проконтролірувати, ци покуй і порядок, кидь ґазди дома ниє?..

Марина похолола: «Ах ти ж гаденя миршаве!!! Метр із кепкою зросту, а в залицяльники пхнеться!!! Ноги підкошувались, наче в них замість кісток напхали вати. Головне – не прозрадитись», – подумала, а дільничому відповіла:

– Не мусите… Самі звладнемо… Я не з боязливих…

– Видав, уже маєш даякого вартового, доки ґазда на Чехах?.. – дільничий, прицінюючись, підленько жмурився, змірюючи її розхристану сорочку єхидним поглядом…