Читать «Зворотний бік світла» онлайн - страница 24

Птаха заховалася тоді від усіх на довгі два місяці у Світі Замерзлого Сонця. Знала — там ніхто їй не заважатиме плакати, ревнувати, думати, хвилюватися, марніти, перероджуватися. Світ Замерзлого Сонця не був цікавим ні для світлих, ні для темних. Пустеля, мертва безодня. Тут можна зустріти хіба що заблудлі та нещасні душі, які нікого, крім себе, не помічають. Попросила Учителя передати Стрибу, що у неї термінові справи, а коли повернеться — невідомо. Учитель нічого не розпитував, здавалося, він усе розумів без пояснень, лишень поцілував її в чоло по-батьківськи, благословив.

Безупинно сновигала берегом Застиглого моря, блукала закинутими доріжками Скам’янілих садів, сиділа на руїнах колись квітучого та багатого міста Ольвії. У цьому світі люди самі себе знищили, піддавшись на спокуси, підкинуті щедро сірими, так легко переконати незрілий розум у його винятковості та всемогутності — техноцивілізація в руках бездушних невіруючих умів перетворилася на смертельну зброю. Сірі мали тоді добре жниво — стільки понівечених та втрачених душ, хочеться вірити, що не назавжди. Якось в один мент люди почали вважати себе богами-творцями, бо навчилися керувати дощами, морями, володіли енергією води, сонця, вітру. Не просто використовували їх енергію, ні — керували нею. А надмірна самовпевненість завжди породжує самозакоханість. Хизування витворами людського інтелекту витісняли зі світу прості речі — звичайна трава здавалася анахронізмом, бо штучно створена пластикова стала вважатися кориснішою, далі на черзі були — квіти, дерева, все замінювалося витворами умів людських. Настав такий день, коли колись квітучий запашний світ зробився витвором пластикового генія людини — несправжні яблука, штучні квіти й сади, штучні пахощі; небезпечні для людей тварини щезли як помилкова гілка еволюції, вся морська солона вода стала прісною, зрошувальні канали були прокладені найбільшими пустелями, у світі штучно підтримувалася комфортна для людей температура, звісно, через це вимерло багато видів тваринного та рослинного світу. Та це не зупиняло смертних сірих людей, котрі думали, що стали богами, які мають право змінювати за власними бажаннями геть усе, не керуючись жодними законами. Навіть Сонце вони зуміли перетворити на мертвий кавальчик — звичайну лампочку, що вмикалася та вимикалася за бажанням злого генія людини. Ніч та день заново створені. І так далі, аж до безглуздя. Одного разу Земля просто не витримала такого знущання над собою. Вона скинула тоді з себе людей, як зайвий вантаж, легким порухом власної плоті — мертві вулкани пооживали, тектонічні плити в прісному океані зарухалися… У світ повернулися пустун-вітер та солона вода, але ображена Земля відмовлялася ставати живою. Сірий пласт пилу від згарища накрив колись прекрасний світ тонкою ковдрою. Птаха пам’ятає, якою печальною повернулася Жива в Яроворот, коли пробувала оживити воду та ґрунт у Світі Замерзлого Сонця. На Вчителеве німе запитання сказала тільки, що люди мають вимолити у Землі прощення за наругу, яку їй завдали. Але яким чином то зробити? Остап — єдине живе врятоване дитя з того світу. Птаха, коли пластиковий світ вмирав, буквально останньої миті вирвала-винесла на собі цього маленького хлопчика.