Читать «Затемнення» онлайн - страница 6

— У нас із Джейкобом… непорозуміння, — промовила я, добираючи слова. — Непорозуміння з приводу дружби. Розумієш, Джейкові завжди здавалося дружби замало.

Я вирішила не вдаватися в деталі, хоч і правдиві, але зовсім не суттєві у порівнянні з тим, що зграя вовкулак, до якої належить Джейкоб, люто ненавидить Едвардову родину вампірів, і мене разом з ними, оскільки я твердо збираюся до неї приєднатися. Це було не те питання, яке можна вирішити за допомогою записки. Проте на мої дзвінки Джейкоб не відповідав, значить, доведеться особисто зустрітися з вовкулакою. Так, вурдалаки від цього не будуть у захваті.

— Хіба Едвард проти здорової конкуренції? — підсмикнув мене Чарлі.

У відповідь я послала йому похмурий погляд.

— Немає ніякої конкуренції.

— Уникаючи Джейка, ти його ображаєш. Він би волів бути просто другом, ніж узагалі ніким.

Отакої, то тепер я уникаю його?

— Я більш ніж упевнена, що Джейкові дружба взагалі не потрібна, — (ці слова обпікали язик). — А чому ти, власне, так вирішив?

Здавалося, Чарлі розгубився.

— Та якось Біллі сьогодні обмовився…

— Ви з Біллі — як дві старі пліткарки, — дорікнула я йому, з силою встромляючи виделку в грудку спагеті на своїй тарілці.

— Біллі переживає за Джейка, — сказав Чарлі. — Джейкові наразі скрутно… Він дуже пригнічений.

Я здригнулася, але не відвела очей від тарілки.

— А пам’ятаєш, яка ти була щаслива, коли цілі дні проводила із Джейком? — зітхнув Чарлі.

— Я щаслива зараз, — гиркнула я крізь зуби.

Контраст між моїми словами і тоном, яким я їх сказала, розрядив напружену атмосферу. Чарлі вибухнув сміхом, та і я не стрималася.

— Гаразд, гаразд, — здалася я. — Рівновага.

— І Джейкоб, — наполіг він.

— Я спробую.

— От і добре. Знайди цю рівновагу, Белло. І до речі, для тебе лист, — сказав Чарлі, різко переходячи від одної теми до іншої. — Там, біля плити.

Я не поворухнулася, мої думки безладно крутилися навколо Джейкобового імені. Скоріш за все, то був старий лист. Учора я отримала посилку від мами і більше нічого не очікувала.

Відсунувши стілець, Чарлі встав із-за столу. Він поклав тарілку в раковину, та перш ніж помити посуд, кинув мені товстий конверт. Лист ковзнув по столу і врізався мені в лікоть.

— Йой-й, дякую, — пробурмотіла я, спантеличена його наполегливістю.

Потім я побачила зворотну адресу — лист прийшов з Університету Південно-Східної Аляски.

— Так швидко! Я гадала, що не встигла подати документи і сюди.

Чарлі хихикнув.

Я перевернула конверт і спрямувала на нього зіркий погляд.

— Він розпечатаний.

— Мені було цікаво.

— Шерифе, ви мене вразили. Це ж кримінальний злочин.

— Та читай уже.

Я витягла з конверта лист і згорнутий розклад занять.

— Поздоровляю, — сказав Чарлі, перш ніж я встигла прочитати бодай слово. — Перша позитивна відповідь.

— Дякую, тату.

— Нам треба поговорити про навчання. Я тут наскладав трохи грошей…