Читать «Лебедина зграя. Зелені Млини» онлайн - страница 43

Доведений до відчаю мізерними заробітками на трунарстві, він уже давненько обмірковував одне хитромудре діло, на якому збирався розбагатіти, тим паче, що воно ні до чого не спонукало його самого як трунаря й філософа, тобто нічого не змінювало в його дотодішньому легкоплинному житті, яке він визнавав єдино можливим для такої необлаштованої особи, якою вважав Левка Хороброго, цебто себе. Озброєний окулярами, він не міг не помітити, що в нашому преславному Вавилоні тримали безліч кіз, але ніхто не подбав про цапа, і тих непокірних доводилося водити до самого Глинська, містечка на той час уже досить цивілізованого, і там майже ні за що залишати грошики, які легко могли б опинитись у необжитій кишені філософа, коли б мав він під руками хоч якого–небудь паршивенького цапа. Побоюючись, що цю його геніальну ідею може перехопити хтось інший, він нишком склав невеличкий капітал на трунарстві (того літа трапилось одразу кілька заможних клієнтів) і першого ж осіннього ярмарку подався до Глинська, щоб здійснити там свій підступний намір, позбавивши Глинськ подальших підробітків, а свій Вавилон поставивши перед фактом нечуваної здогадливості, а може, й мудрості філософа, в залежності від того, як розвиватимуться події далі. На щастя, цап йому трапився в розквіті, про те свідчили хоч би його роги–паничі, по кільцях на них філософ легко встановив вік свого нового товариша, від якого попередній хазяїн хотів просто спекатись на зиму і заправив за нього таку мізерну ціну, що у філософа від подиву голова пішла обертом.

Зараз уже важко сказати, хто кого вів на мотузочку до заповітного Вавилона, де віднині мало зробитися одним бедаком менше або ж одним багатієм більше, однак добре відомо, як винагороджують себе православні філософи за вдалий ярмарок. Наш герой не міг натішитися, що майже задарма придбав такого красеня, розгулявся на радощах у шинку, а цап, у свою чергу, проклинаючи в душі свого старого визискувача, передчував, що потрапив до рук добрих та чулих і нарешті матиме свободу, до котрої прагнув від самого народження. Одне слово, вже в дорозі вони дійшли того вищого душевного порозуміння, яке свідчило, що недарма придбали один одного.

Оскільки ж цапа кликали Фабіяном, то це рідкісне ім'я, не без допомоги вавилонських дотепників, дуже швидко вчепилось і до самого філософа. Через деякий час Левко Хоробрий залишився лише в пам'яті вавилонян та в шнурових книгах сільради. Інший повстав би проти цього свавілля вавилонян і неодмінно вдався б до захисту сільради, тоді як наш філософ знайшов своє нове ім'я мало сказати доречним, а навіть доконче необхідним, адже був певен із самого початку, що кожен справжній філософ мусить мати передусім якесь незвичайне ім'я, що вже само по собі вирізняло б його з юрби та спонукало б до роздумів. Платон, Сократ, Сенека, Спіноза, Сковорода. І по великій перерві — Фабіян. Хіба ви не чуєте, як діє на вас саме звучання цих чудових імен, наче то були якісь велетенські храми мислі. Таким чином, купівля цапа цілком виправдала себе з цього боку, що ж до міражних капіталів, на які сподівався філософ, коли засновував своє підприємство, то тут він зазнав цілковитої поразки, бо ж не мав од цапа ані монетки, кожного разу дізнавався про цапове гріховодство постфактум; найобурливіше, що потім деякі господарі не могли надякуватись за цапа, але ж філософ не міг пред'явити їм жодних претензій навіть за римським правом, до якого звернувся було, бачачи, як гине його підприємство, хоча цап і далі залишався по всіх сільрадівських описах як власність, доброї пам'яті, Левка Хороброго.