Читать «Лебедина зграя. Зелені Млини» онлайн - страница 421

Можливо. Але ніяким експертам, ніяким знавцям людських рас його не впізнати. Батькові і радісно, й прикро заодне. Радісно, що син його не піймався на хитрощі Месмера, а прикро те, що сам він уже ніколи не побачить сина на цій панорамі, не впевниться, що той живий.

Зема не квапиться. У фойє, у кріслі для клієнтів з високою різьбленою спинкою, куняє вартовий. Рівно о дванадцятій ночі йому прийшла зміна, свіжий постукався у двері комірчини, де чаклував Зема, запитав: «Jude! Bist du hier?» Зема не збирався тікати, був на місці, він усе ще боявся за сина. Вже наклеював на скло перші відбитки, збільшені, такі, як вимагав замовник.

Чудова робота! Повітря над Вавилоном було прозоре, як кришталь. Хай–бо знає клятий шваб, що у Глинську жив великий фотограф. Зема клеїв та клеїв на скло вологі відбитки, один до одного, деталь до деталі, хатки на ближніх горбах вражали своєю ветхістю, повростали віконцями в землю, зате на дальніх, збігаючись до гурту, справляли враження якоїсь суцільної багатоповерхової вибудови, ну чистий тобі біблейський Вавилон, як на картинах Пітера Брейгеля–старшого, які Зема бачив на пасхальних листівках, що приходили іще до непманського Глинська разом з контрактами на голландські січкарні, які перепродував тут один з Ходасів, глинський багач Мотя Ходас. Багатші Ходаси подалися з Глинська, як тільки тут стало сутужно для них, бідніші ж залишилися вірними рідному Глинську, і чимало промислів та ремесел тут ще довго трималося на Ходасах. Тут є вуличка Ходасів, халупина на халупині; на кладовищі є вотчина Ходасів, могильник при могильнику — пошесті не обминали Ходасів, навіть багатші не могли від них відкупитися, тільки й того, що над ними тепер каміння бундючніше; є за Глинськом і урвище Ходасів, у якому найкраще родовище рудої глини, з якої збудовано Глинськ. Тепер глину беруть безплатно, а був час, коли Ходасам платили за неї по п'ять, а котрого року й по десять копійок за підводу. Глина там, напевне, була така ж, як і в інших глинищах, та оскільки за неї правили гроші, то попит на неї був великий, кожному хотілося мати хату з кращої глини. Йона Ходас нажив на ній чималенький капітал, з яким подався до Америки, начебто на тому самому пароплаві, на якому виїздив за океан сам Шолом–Алейхем. Народ довкола Глинська не прагнув до безсмертя, то Ходаси, на яких трималася глинська фотографія, були від того у накладі, у місцевих євреїв з'явилася навіть примовка: «Бідний, як глинський фотограф». Але ж майстрами вважали себе великими, й ця панорама Вавилона буде ніби завершенням їхнього шляху.