Читать «Лебедина зграя. Зелені Млини» онлайн - страница 415

— І що? — Манжус пройшов до дверей, виглянув у коридор. Причинив двері.

— Як бачите. Опинився при тих інтересах, що й ви…

— Вам можна вірити? Товаришу Голий?

Явтушок мовчав. У ньому змагалися страх і совість, але страх явно переважав, і Явтушок не зміг відповісти щось певне на запитання Манжуса. (Не то пана, не то товариша — ось у чому заковика для Явтушка.) Манжус чекав, постукуючи пучками пальців по дикту стола. Звук такий, наче в тих пучках метал, олово. Явтушок на ту хвилю не міг згадати, з якого металу робляться кулі. Він все ж видобув відповідь, чи не єдино можливу за таких обставин:

— Можна, пане Манжус. Але ж не так відразу…

— Чекати ніколи і ніяк. Завтра вже може бути пізно… Підійдіть ближче. Не бійтеся. Тепер–то вже вам боятися нічого…

— Авжеж, авжеж… — Явтушок поставив під стіну свою гвинтівку, щоб бодай трішки дати душі спочити від неї.

— Крім мене і вас, жодна душа не повинна знати про це. То смерть, муки, тортури…

— Кажіть, доки я ще живий…

— Вони зігнали з навколишніх містечок сюди близько двохсот єврейських родин. Ви, певно, бачили їх, вони мостять дорогу.

— Бачив. Вітався з ними, там багато знайомих. З самого Глинська. Лейба Маркович, Абрам–ковбасник, мій цирульник Матвій, я ж бо останні роки, будучи при службі, стригся тільки в Глинську. А ковбаси, які витворяв Абрам! Я кращих ковбас не куштував ніде в світі. — (Явтушок далі Глинська ніде і не був, за винятком хіба що своєї відомої одіссеї в тридцяті роки, але тоді йому було не до ковбас). — Невже їх розстріляють? Невже їм, німцям, не потрібні ковбаси? Невже вони привезли сюди цирульників?

— Так, їх розстріляють. Можливо, завтра.

— Вони знають про це?

— Знають. Я їм сказав. Відвернути їхню смерть уже неможливо. Є наказ якогось Кейтеля армії і всім гарнізонам. Ці роботи вміють виконувати накази.

Вбіг зовсім молоденький поліцейський. Віддав честь з порога. Доповів:

— Пане начальнику, в Зелених Млинах затримано жінку, яка відмовляється, що вона Мальва Кожушна. Ми привезли її сюди. Привести?

«О боже! — зітхнув Явтушок. — Мені зараз тільки й бракує зустрічі з Мальвою Кожушною!» Манжус ніби вгадав його думки.

— Через півгодини.

— Слухаюсь. Геть схожа на Мальву Кожушну. По тій карточці, яку ви показували нам.

— Розберемось.

— То ж наша, — сказав Явтушок, коли кроки поліцейського вщухли за дверима.

— Я знаю. Вони вже приводять сюди третю Мальву, але байдуже. Я думаю, що самої Мальви в районі нема.

— Оті два Т у пана Ріхтера…

— Мерщій підіть скажіть це йому…

— Кому?

— Ну, пану Ріхтеру… Ми стоїмо на тому, що знаємо менше, аніж насправді знаємо. Чим менше знатимемо ми, то менше знатимуть і вони. Гадаю, ви мене розумієте?

— Я був ординарцем самого генерала…

— Дітей можуть розстріляти разом з дорослими. Не можуть, а напевне. Скільки Вавилон може переховати дітей?

— Коли?

— Сьогодні ж. Цієї ночі. На світанку вже може бути пізно…

— Скільки накажете, пане Манжус…

— Ви на підводі?

— На майдані на мене чекає Савка з кіньми.

— Це той, що вічно сміється?

— Перестав. Десь прочув, що німці розстрілюють божевільних. Тепер ані пари з вуст. Мовчить як риба.