Читать «Пригоди Шерлока Холмса. Том 2» онлайн - страница 162

— Я вам пораджу, сер, найняти кеб, узяти свого спанієля, що шкребеться біля дверей, і поїхати до Ватерлоо зустрічати сера Генрі Баскервіля.

— А потім?

— А потім зачекати, поки я обміркую все це як слід, а тим часом нічого йому не казати.

— Скільки вам знадобиться часу?

— Двадцять чотири години. Я буду щиро вдячний вам, докторе Мортімере, якщо завтра о десятій годині ви завітаєте сюди й приведете сера Генрі Баскервіля, — знайомство з ним вельми допоможе мені.

— Гаразд, містере Холмсе. — Доктор Мортімер зробив запис на манжеті і, розгублено озираючись, пішов. Холмс зупинив його на сходах:

— Ще одне запитання, докторе Мортімере. Ви кажете, що того привида бачили на болотах і раніше, перед смертю сера Чарльза Баскервіля?

— Так кажуть люди.

— А після того?

— Не чув.

— Дякую. На все добре.

Холмс повернувся, сів на канапу і всміхнувся з тим спокійним, задоволеним виразом, який завжди означав, що ця справа його зацікавила.

— Ви вже йдете, Ватсоне?

— Так, якщо нічим не зможу вам допомогти.

— Ні, любий мій друже, по допомогу до вас я звертаюся лише тоді, коли треба негайно діяти. Але ця історія справді цікава, а багато подробиць просто унікальні. Коли проходитимете повз крамницю Бредлі, зайдіть туди й попросіть прислати мені фунт найміцнішого тютюну. Дякую. Було б дуже добре, якби ви не поверталися до вечора. А ввечері я радий буду поділитися з вами враженнями від цікавої загадки, що дісталася нам цього ранку.

Я знав, що самотність і спокій були конче потрібні моєму другові в години напруженої праці мозку, коли він зважував кожну дрібничку, будував одне за одним кілька припущень, зіставляв їх і вирішував, які моменти суттєві, а які — ні. Через те я провів цілий день у клубі й не повертався на Бейкер-стрит аж до вечора. Було вже близько дев’ятої, коли я знову з’явився до нашої вітальні.

Відчинивши двері, я злякався, чи не пожежа в нас, — у кімнаті було стільки диму, що крізь нього ледве пробивалося світло лампи. Але страх мій миттю розвіявся, бо мені вдарили в ніс їдучі пахощі найміцнішого дешевого тютюну; вони одразу залоскотали в горлі, і я закашляв. Крізь дим я ледве побачив Холмса в халаті, що вмостивсь у кріслі з чорною глиняною люлькою в роті. Біля нього лежало кілька якихось паперових сувоїв.

— Ви застудилися, Ватсоне? — спитав він.

— Ні, це через отой ваш дим.

— Так, ваша правда, тут трохи накурено.

— Трохи? Та тут дихати нічим!

— Тоді відчиніть вікно! Як я бачу, ви просиділи цілісінький день у клубі?

— Любий мій Холмсе!

— Це правда?

— Звичайно, але як…

Він засміявся, побачивши мій здивований вираз обличчя.

— Ваша простодушність, Ватсоне, справді чудова: якби ви знали, як мені приємно перевіряти на вас свої скромні сили! Джентльмен виходить із дому в дощову, огидну погоду. Увечері він повертається чистісінький, без жодної плями на капелюсі чи черевиках. Отже, він цілісінький день десь просидів. Близьких друзів у нього немає. То де ж він був? Хіба це не помітно одразу?

— Так, справді.

— Світ повен очевидних речей, проте їх ніхто не помічає. А де, на вашу думку, побував я?