Читать «Пригоди Шерлока Холмса. Том 2» онлайн - страница 130

— Мені добре відоме ваше ім’я, містере Холмсе, — усміхнувшись, мовив він. — І я, звичайно, не вдаватиму, що не знаю про мету ваших відвідин. Лише одна пригода, що сталася в цій установі, могла привернути вашу увагу. Дозвольте спитати, в чиїх інтересах ви дієте?

— Містера Персі Фелпса, — відповів Холмс.

— О, мій нещасний небіж! Ви розумієте, що через наші родинні зв’язки мені набагато важче захистити його. Побоююсь, що ця пригода згубно позначиться на його кар’єрі.

— А якщо документ буде знайдено?

— Тоді, безперечно, все буде по-іншому.

— У мене є кілька запитань до вас, лорде Голдгерсте.

— Я залюбки надам вам будь-які відомості.

— Ви дали вказівку переписати документ у цьому кабінеті?

— Так.

— Отже, вас навряд чи могли підслухати?

— Це неможливо.

— Чи говорили ви кому-небудь про свій намір зняти копію з договору?

— Нікому.

— Ви певні?

— Цілковито.

— Але якщо ні ви, ні містер Фелпс нікому нічого не казали, і ніхто нічого не знав про цю справу, то виходить, що злодій випадково опинився в кімнаті. Він побачив документ і скористався цією щасливою нагодою.

Державний діяч усміхнувся.

— Тут я вже нічого не можу вдіяти, — сказав він.

Холмс із хвилину помовчав.

— Є ще одна дуже важлива обставина, яку я хотів би обговорити з вами, — мовив він. — Як я розумію, ви побоюєтесь найсерйозніших наслідків, якщо подробиці договору стануть комусь відомі.

Обличчям державного діяча ковзнула тінь.

— Так, наслідки будуть найсерйозніші.

— Є вже якісь ознаки цих наслідків?

— Поки що ні.

— Якби договір потрапив, скажімо, до французького чи російського міністерства закордонних справ, ви довідалися б про те?

— Мав би, — скривившися, відповів лорд Голдгерст.

— Але минуло вже десять тижнів, а поки що нічого не чути. Отже, є підстави вважати, що договір з якоїсь причини ще не потрапив до того, хто в ньому зацікавлений.

Лорд Голдгерст знизав плечима.

— Навряд чи варто припускати, містере Холмсе, що злодій украв договір, аби повісити його в рямцях на стіну.

— Може, він чекає, що йому запропонують кращу ціну.

— Якщо він чекатиме далі, то не дістане нічого. За кілька місяців цей договір ні для кого вже не буде таємницею.

— Це найважливіше, — погодився Холмс. — Звичайно, можна ще припустити, що злодій несподівано захворів…

— На нервову гарячку, наприклад? — спитав державний діяч, гостро глянувши на нього.

— Я цього не казав, — незворушно відповів Холмс. — А тепер, лорде Голдгерсте, на все добре вам, бо ми й так уже змарнували забагато вашого дорогоцінного часу.

— Бажаю вам успіхів у вашому розслідуванні, хоч би хто виявився злочинцем, — відповів лорд, і ми, вклонившись, пішли.

— Чудова людина, — мовив Холмс, коли ми опинилися на Вайтхолі. — Але й він знає, що таке життєва боротьба. Він зовсім небагатий, а доводиться робити такі витрати. Ви помітили, звичайно, що черевики його побували в шевця? Проте я більш не стану, Ватсоне, відволікати вас від ваших обов’язків. Сьогодні мені більше нема чого робити, хіба піти й дізнатися, хто відгукнувся на моє оголошення про кеб. Буду вам вельми вдячний, якщо завтра ви поїдете зі мною до Вокінґа тим самим потягом, що й сьогодні.