Читать «Авіаційний гурток» онлайн - страница 3

Молоді авіатори обурились:

- Що нам золоті гудзі? Що нам окуляри, канти! Ми й без штанів зробимо те, що вони в золотих гудзях робили.

- Не кажіть...

Пішов. Хитає головою, бурчить:

- Трудно... ой трудно...

Учитель поділив своїх «авіаторів» на гуртки, доручив кожному робити ту чи іншу частину моделі та розказав, з якого саме матеріалу що робити.

Після першого дня роботи всі, одначе, члени авіаційного гуртка побачили, що справа справді не така легка, як їм зразу здавалося. А на третій, на четвертий день дехто зовсім охололи до справи - особливо з менших. Щиро взялися до роботи тільки троє: Петро, Андрій і Матвій, і на них покладав усі надії Петро Михайлович. Та ще Марійка так захопилася думкою про маленьку машину, яка буде літати, що не пошкодувала свого намистечка, оддавши з нього буслинку для упорного підшипника. Ті, що взялися до роботи, особливо піонери, виявили жваву колективну ініціативу: хто ніс матеріал, хто їздив до Києва, коли що треба, хто весь час сидів у майстерні і т. ін. Молоді авіатори, обміркувавши справу, постановили: вибрати відповідальних членів, які будуть робити моделю, всі ж останні можуть не завжди бувати при роботі, але в курсі роботи мусять бути всі. Взялись за роботу ті ж таки троє: Петро, Андрій і Матвій. Згодом пристала до них і Оксана. Морочились із планом довгенько. Не можна сказати, щоб засвоїли його як слід, але всіх брала нетерплячка, щоб як швидше взятися до роботи, і Петро Михайлович, зрештою, згодився в тій надії, що в процесі роботи деякі малозрозумілі деталі будуть вияснені краще. Майстерня зразу поживішала. До роботи! У відповідальних майстрів аж серце забилося: чи вийде ж що з їхньої роботи, чи не осоромлять себе? Бо вже про їхній замір говорили не тільки в школі, почали говорити й на селі. Хтось пускав уже на гурток злі й глузливі жарти: «Наші завіатори плетуть із лози аероплан, щоб летіти на місяць...» Гадали, хто б же це? А ті, що слухали доповідь про авіацію, сперечалися з ними, розвіювали пльотки та нерозумні вигадки.

II. ВОРОГИ

Проти школи через майдан стояла крамничка з вивіскою «Бакалѣйная торговля М. П. Латкина». Крамар Михайло Латка, маленький чоловічок зі злими зеленкуватими очима, часто стояв на порозі своєї крамниці і приглядався до школярського заняття, яке щодня гуло з ранку до вечора в школі й коло школи. Латка всією душею ненавидів цю нову школу. Ненавидів він її за «безбожництво», за нові порядки, за «мужицьку мову», а особливо за кооперативну крамничку, яку заснував при школі гурток учнів. Кооперації боявся він, як вогню, і часом цілими ночами не спав, гадаючи, що з ним буде, коли кооперативний рух охопить село. А розмови про кооперацію із школи справді переходили в село, між дорослих, і більш активні селяни вже гуртували потроху коло цієї думки інших. Латка був певний, що це все йде од школи, і при всякій нагоді ганив її перед селянами, як тільки міг.

Він завжди знав, що робиться в школі, і щодня розмовляв про неї з покупцями, що заходили до нього в крамничку купувати. Довідався він і про авіаційний гурток. Він не йняв віри, щоб із нього щось вийшло, і сподівався, що отут-то він найбільше посміється з школи. Одважує він що-небудь покупцеві, а сам спідлоба озирає його, що воно за людина. Звірившися, що людина плоха і темна, він і починає стиха: