Читать «Авіаційний гурток» онлайн - страница 2

- Ні! Ні! Робота цікава!..- гаряче запротестували з усіх боків.

- Ви послухайте мене! - спинив їх Петро Михайлович.- Я ще раз скажу - робота може здатися в який час нудною. Треба буде перечитати і зрозуміти оці книжки, треба гаразд вивчити малюнки, треба багато виконати дрібної роботи. Ви в цій роботі ще нічого не розумієте, я хоч придивлявся до цього в Києві, але теж не зовсім певний у собі - і тому заздалегідь треба приготуватись до всього. Може, по-першу не буде нам удачі. Але я вірю - коли візьмемось за діло терпляче, уперто і уважно, ми доведемо його до краю. Літун обіщався нам допомагати: коли буде потреба - будемо писати йому листи або їздити у Київ.

- А за скільки днів ми зробимо наш аероплан? - спитав Андрій.

- А як ви гадаєте?

- Днів за три!

- За два!

- Добре візьмемось - за день зробимо!

Петро Михайлович усміхнувся.

- А я гадаю, що було б добре, коли б ми його зробили за місяць.

- О-о-о! - загули кругом.- Менше. Це ви навмисне нас лякаєте. Де там тії роботи на місяць.

- Ну, побачимо, а тим часом я все ж таки попереджаю: робота має бути довга і серйозна - хто не почуває в собі досить для цього сили, хто не надіється на себе,- краще завчасу одмовтесь, щоб потім не гальмували справи.

- Всі, всі будемо працювати! - загуло.

- Ну, усі, то й усі! Тоді зберіться сюди по обіді, сьогодні й розпочнемо.

- Як по обіді? Зараз!

- Зараз хочете? Гаразд! Я хотів тим часом дещо сам переглянути, коли ж ваша така охота,- почнемо зараз.

Посідали так, щоб усім було зручно.

- От це буде перша спроба - побачимо, які ми будемо в серйозній праці. Ну, візьмемось до цієї риби.

Петро Михайлович розправив план на столі, всі щільно обсіли його, приготувались. Почали. Петро Михайлович взяв у руки олівець і почав поясняти план:

- Оце має бути рама, або фюзеляж... Чуєте: фю-зе-ляж... До нього прироблюють всі інші частини аероплану. А це - крила, або підтримні поверхні. Аероплан так, як і паперовий змій, тримається в повітрі через те, що повітря тисне на ці його поверхні; отже, ці поверхні мають бути якнайлегші, а разом із тим і міцні... Ми зробимо поверхню з однієї суцільної дощечки або з оцих брусків. Вони звуться лонжеронами.

- Як, Миколо, звуться ці брусочки? - раптом звернувся до малого Миколи, усміхаючись, Петро Михайлович.

Микола на той час позіхав.

- Ло... лоро...

Всі засміялись.

- Лонжеронами, Миколо, не спи,- повторив йому учитель і став говорити далі.

Миколка почервонів, спідлоба озирнув усіх, напружив увагу.

Увійшов дід. Навшпиньки пішов у куток, набрав стружок на рукав... Вертаючись, спинився коло гуртка, заглядає в плани, слухає. Слухав-слухав, далі сумно хитнув головою, зітхнув важко-важко. Петро Михайлович почув, повернув голову:

- Чого це, Назаре, так тяжко зітхаєте?

- Трудно... не полетите!

- Чого трудно? - сміється.- Напевне полетимо, Назаре. Побачите.

- Трудно... вже бачу, кого сюди треба,- показав на план,- тут треба тих, що ходили колись у золотих гудзях, в окулярах і канти на штанах... а куди нам...