Читать «Циганка» онлайн - страница 12

А в хаті темніше, все темніше. Світла не хочеться йому запалювати. Візерунки на вікнах здаються Піхтіреві за високі гори, за хмари, за соснові бори; голчасте проміння од зірок золотить їх верби, і ліниві Піхтіреві мрії живішають. Піхтір дозволяє собі на який час, щоб Грицько вмер. Насипали йому могилу, посумували трохи товариші та й забули. Не забув тільки його Піхтір. Кругла пика його спала, сам він зблід, схуд. Дивується вчитель, дивуються товариші, що це подіялось з Піхтірем, де поділися його смішки та жарти. А деякі з хлопців тихо говорять між собою: «Як він любив покійного Грицька, як любив, - дивіться, як він одмінився, засумував».

У Піхтіра починає шпигати в носі, а на очі спливають сльози, і починає він грюкати в «лисицю» так люто, що бряжчать шибки й посуд на миснику.

Під дверима регіт, галас, і в хату разом з Холодом суне ватага хлопців. Хукають в руки, роздягаються.

- Хлопці, гляньте, як Піхтір історію вчить! - почув Піхтір над собою насмішкуватий голос оплаканого ним Грицька. Піхтір удає, що спить.

- Вставай, окаянне Піхтірище! - гупнув його межи плечі Макар.

Піхтір кинувся й став протирати очі.

- Ху, чорти! Так гарно задрімав був, а вони розбудили, - брехав він, потягаючись.

- То оце так ти учиш історію? - обурився на його Макар. - Бач як начитався, аж очі обараніли!.. Я ж тобі, припутенське опудало... Хлопці! - скомандував він. - Загнемо йому «карпа»! - Обліпили, галасуючи, хлопці Піхтіра на ліжкові, загнули йому ноги за шию, почали ляскати долонею.

Піхтір вже не боронився, тільки стогнав...

Хтось запалив світло. Душ з п'ять хлопців мостилося коло столу з книжками. Ліниво, як віл, посунув до книжки й Піхтір. Лампу поставили серед столу, розклали книжки, зшитки, і через який час у хаті стало тихо. Шаруділи тільки олівці та пера, та лупотіли папери...

Змалювавши кілька листків паперу, Піхтір тихенько зайшов до Макара.

- Здається, що в цій задачі одвіт невірно, - стиха промовив він, винувато посміхнувшись. Макар глянув на його з докором, зітхнув.

- Ну, сідай... - їх голови схилилися над столом, і Макар став пошепки проказувати Піхтіреві, задачу.

Піхтір дивився на його великими довірливими очима, слухав, поки розумів; потім, збившись, став думати про інше, перевівши ліниві очі кудись у куток. Макар помітив.