Читать «На Розпутті» онлайн - страница 49

- Дужче замітимо,- сказав Петренко.

Хоча Андрієві цікавіше було б слухати далі, бо він і так добре все це “замітив”, але не було чого робити - слухав і він удруге. Зате через два дні було невеличке свято, і Демид міг повести своїх п'ятьох слухачів далі. Кільки свят та неділь він викладав своїм слухачам українську історію, ілюструючи її кобзарськими думами та деякими поетичними українських авторів. Довівши до краю сей виклад, прочитав своїм слухачам кільки історичних повістей та "Чорну раду", "Тараса Бульбу", "Марусю Богуславку" інші. Та на цьому не стало. Відмовляючи на питання, Демідові довелось промовити кільки лекцій з космографії та з географії. Демид, сміючись, звав своїх п'ятьох слухачів "Костівським університетом". Але нова весна припинила лекції' в цьому університеті і погнала на поле і професора, і студентів.

Андрій одначе не покидав частенько заходити до свого вчителя. Одного разу, прийшовши в неділю (це було рано по весні) та згадуючи зимові лекції, він сказав Демидові:

- Я все оце думав, і дивно мені було, що ось скільки лилося крові за народну волю, а тоді знову народ у панській неволі опинився. Я думаю, що воно так: якщо відразу смикнути, то воно чуть; а якщо потрошку затягати петлю, то його мало й помітно, наче й не чуть,- а так затягне, що потім і не зворухнешся. Он ви подивіться,- і тепер так. Багаті люди не смикають одразу, а потрошку затягають петлю. Бідному чоловікові ніяк і ворухнутися,- де вже там йому пручатися.

- А що ж хіба тепер? - спитався Демид.

- Та що? Он ви гляньте хоч у нас, у Радівці. Там старий пан ні до чого не мішавсь, а все отой Галушка, управитель, робив... та й тепер робить... Ну, от він з нами, з радівцями, й зазмагався. Нам землю так вирізано, що вся кругом у панській, та й годі. Куди не повернись, так зараз худоба до панів у шкоду і вскоче. Чи скубнула, чи не скубнула там що, а вже об'їзний з нагаєм біжить і по спині тебе лата, і худобу займа, а тоді - плати.

- Чого ж ви не жалієтесь, коли вас б'ють?

- Еге, пожалієшся! Він так б'є, щоб на самоті, щоб ніхто не бачив, або хоч і бачать, так якономичецькі люди,- хіба ті за нами руку потягнуть? Ні, де вже кого жалітися - сами парубки зберуться та оддубасять.

- А хіба трапляється?

- А чому - ні? Так одного разу об'їзному боки полатали вночі!.. А то й Галушку самого... Одного разу пасуть наші люди воли - восени діло було - і я там був. І всі ми парубки здорові. Коли це набіга Галушка верхи, нагай у руці, а сам один,- мабуть, десь їхав та й побачив нас. Набіга та зараз:

- Ви, такі-сякі, нащо пасете на панському?

Та як підскочить та мене по плечах нагаєм, а тоді другого парубка. А далі - зирк,- аж воли не на панському, а тільки біля межі. Я тоді як скочу та як смикону в його з рук та його тим нагаєм - раз! А другий парубок підбіг та тягне його з коня. Та тільки й здоровий же каторжний Галушка: висмикнув у його руку та як дасть коневі ногами в боки, - так той кінь, як змій, і стрибнув на нас, за малим не подавив, - ледве оступились, а Галушка втік.