Читать «На Розпутті» онлайн - страница 15

- Ганно Михайлівно! Який я радий,- озвався Гордій, стис­ка­ючи руку їй, а потім Квітковському.

Квітковський не довго говорив з Раденком і зараз же по­вернувся до своєї розмови з товаришем. Раденко й Ганна почали розмовляти собі вдвох і зговорились про село:

- Скажіть мені, будьте ласкаві, Гордію Васильовичу,- спитала Ганна,- ви багато жили на селі?

- Я зріс там. Моїми товаришами змалечку були мужичата. І я дуже вдячний долі за те, що вона так зо мною зробила. Без цього не знав би як треба народу, не міг би працювати для його.

- Працювати для його...- замислено сказала Ганна,- але як? Ось чого я не знаю!

- О, праці так багато, що не знаєш, за віщо братися. Сама про­світа народна - величезна праця. Звісно, нам дово диться в цьому напрямкові робити на самому літературному полі. А хіба це мало? Скласти народну літературу - це не іграшки.

- Добре ж, як у кого є талант, а як нема? От ви запевне пишете! - сказала Ганна і глянула на Гордія.

Гордій справді писав, хоча й не народні книжки. Їх він не хотів поки писати, кажучи, що робитиме це тоді, як посягне повної широкої освіти. Але він складав вірші, і в його вже був чималий зшиток, віршами списаний. Він спершу зрікався, але потім признався в цьому Ганні.

- От, якби прочитати! - промовила дівчина.

- Вас зацікавлює? О, я дуже щасливий буду, якщо ви схо­че­те прочитати,- відмовив Гордій.

Ту хвилину Квітковський знову прилучився до їх, бо вже був вертатися додому. Гордій провів їх аж до хати.

Вернувшися додому, Гордій сказав Демидові, що стрівся з Квітковськими, але про вірші не сказав,- Демид-бо (Гордій давав йому іноді їх читати) не зовсім уподобав деякі з їх, ка­жучи, що там більш риторики, ніж поезії. Це вражало Гордієве авторове почування, і він часом ховавсь од Демида з віршами, хоча й дуже бажав би мати його за повсякчасного слухача. Другого дня він сам одніс вірші до Ганни.

Вони були здебільшого все змісту персонального. Демидів закид про риторику не був неправдивий, але Ганна цьо­го не помічала,- їй здавалося гарним усе, що робив Го­р­дій. Дайбільш сподобались їй двоє віршів. В одних автор казав до народу:

Ти той, що я в тобі свій ідеал уздрів, Тобі вклонивсь до ніг твоїх; Ти той, кого в душі я змалку вже любив У мріях чистих молодих. Привідцею твоїм в твоїй за світ борні Я ще з дитинства марив бути, І помогти тобі бажалося мені, Щоб збувсь своїх ти горя й скрути.

Другі вірші були змісту ще більш особистого:

І матері, й батька Не знав я своїх. І все те кохання, Що мав би до їх, Віддав я, убогий Народе, тобі, Бо жив я з тобою І в щасті, й в журбі, Я мучився вкупі З народом моїм, Я плакав і часом Сміявся із ним. В дитинства мойого Сирітськії дні Були мужичата Братами мені.