Читать «Нестерпна легкість буття» онлайн

Мілан КУНДЕРА

НЕСТЕРПНА ЛЕГКІСТЬ БУТТЯ

Роман

ЧАСТИНА ПЕРША

ЛЕГКІСТЬ І ТЯЖКІСТЬ

1

Таємнича ідея Ніцше вічного повернення буквально приголомшила філософів: уявіть собі, що колись усе повториться точно так, як ми це вже пережили, а потім повторюватиметься ще й ще — до безконечності! На що нам натякає цей божевільний міф?

Ідея вічного повернення per negationem твердить, що життя, яке назавжди зникає, подібне до невагомої тіні, воно мертве, і, хоч хай би яке було страшне, прекрасне чи натхненне, — нічого не означає. Ми повинні сприймати його приблизно так, як, скажімо, війну поміж двома африканськими державами в чотирнадцятому сторіччі, яка нічого не змінила на карті світу, хоч тоді загинуло в невимовних муках триста тисяч негрів.

Чи зміниться щось у тому чотирнадцятому сторіччі, коли війна двох африканських держав повторюватиметься безліч разів?

Безперечно, зміниться: війна нагадуватиме безглуздий моноліт, що набридло стирчить перед очима.

Коли б Французька революція мала вічно повторюватися, вчені набагато менше торочили б нам про Робесп’єра. Та оскільки історія оповідає про те, що не повертається, криваві роки минувшини обернулися на прості слова, стали легші за пух і не наганяють страху. Величезна різниця між Робесп’єром, який з’явився в історії один раз, і Робесп’єром, який постійно повертався б рубати французам голови.

Отже, можна сказати: ідея вічного повернення означає певну перспективу, де речі виявляються не такими, як ми їх знаємо; вони втрачають пом’якшуючу обставину минущості. Ця обставина не дає нам підстав для жодного осуду. Як можна таврувати те, що минає? Вечірня зірка осяває все чарами ностальгії, навіть гільйотину.

Недавно я зловив себе на невірогідному: гортав книжку про Гітлера, і деякі фотографії зворушували мене — нагадавши часи дитинства; йшла війна; дехто з моїх родичів загинув у гітлерівських таборах; та хіба можна було порівнювати їхню смерть із тим, що нагадала мені фотографія, — зниклий час мого життя, час, який не повернеться!

Примирення з Гітлером — глибоке моральне збочення світу, заснованого, власне, на неможливості повернення, і тому в цьому світі все прощається, отже, все по-цинічному дозволено.

2

Якби кожна секунда нашого життя раз у раз повторювалась, ми були б прикуті до вічності, як Ісус до хреста. Таке навіть уявити собі — жахливо. У світі вічного повернення на кожному вчинку лежить невблаганний тягар відповідальності. Ось чому Ніцше називав думку вічного повернення найважчим тягарем (das schwerste Gewicht).

Якщо вічне повернення — важка гиря, тоді наше життя може видатися чарівно легким.

Але чи справді тяжкість жахлива, а легкість чарівна?

Вага нас чавить, ми згинаємося під нею, вона притискає нас до землі. Але в любовній поезії всіх часів жінка мріє про тягар чоловічого тіла. Отже, найважче є водночас образом найінтенсивнішого наповнення життя. Що важчий тягар, то ближче наше життя до землі, реальніше й правдивіше.

І навпаки, абсолютна відсутність тягаря спричинює те, що людина стає легшою за повітря, злітає вгору, віддаляється від землі, від земного буття, стає напівреальною, а її рухи — і вільними, і безглуздими водночас.