Читать «Загадкові світи старої обсерваторії» онлайн - страница 11

— Заради Бога, тримайтеся! Я вже несу драбину! — долинув десь ізнизу знайомий голос професора Філа.

Виявилося, що діти висять під банею своєї обсерваторії, вхопившись за край щілини для рури телескопа. Філ підставив драбину, й Оленка, а потім і Влад спустилися вниз.

Діти мовчали. Надто сильними видалися переживання від таких пригод. Професор дістав свій термос і налив Оленці й Владові чаю. Діти жадібно пили. Їх змучила спрага. Нарешті вони заспокоїлися й розповіли науковцеві про все, що з ними відбулося.

— Ви не уявляєте, як це було небезпечно! — захвилювався Філ, дослухавши розповідь. — І не через бандита чи пустелі з лабіринтами.

Поблизу того світу, до якого ви потрапили, очевидно, є якесь надважке природе утворення! Ви чули про «чорні діри» — страшні зірки, які навіть не випускають світла через свою неймовірно велику силу тяжіння?

— Я читала про них, — згадала Оленка.

— Так от: поблизу таких зірок часто виникають тріщини в просторі й часі, точніше — у єдиному просторочасі! І хто потрапляє в таку щілину, чи як її назвати, виринає зовсім в іншому світі, часом навіть за тисячі світлових років від того місця! Це просто диво, що ви провалилися просто до нашої обсерваторії! Вам пощастило! А все це сталося через того злодюгу з пістолетом!

— Він зник десь там, — зауважив Влад.

— Треба розробити план охорони обсерваторії, — міркував Філ. — Досить таких пригод на вашу голову!

Дива країни Хісторії

— Я думаю ось що… — блиснула очима Оленка. — Ви, професоре, казали, що у вас є список усіх відомих вам паралельних світів. Так?

— Так… — завагався Філ, міркуючи, до чого хилить дівчинка. — І цей список може допомогти нам охороняти обсерваторію від лихих людей?

— Звичайно! — вигукнула дівчинка. — Адже в кожному «не нашому» світі є споруда на кшталт обсерваторії, чи щось подібне. Певний «вхід-вихід»! І тамтешні мешканці його якось же стережуть. Адже на Землі не з’являються потвори чи неприємні мешканці з інших світів…

— Або майже не з’являються, — похмуро зауважив Влад. — Може, ми ще не все знаємо про наш світ.

— І то правда, — зітхнув науковець. — Іноді тут, у нас, на таке натрапиш, що й не збагнеш, звідки воно береться…

— Проте нам із Владом слід, я гадаю, — вела далі Оленка, — побувати в якомусь гарному, безпечному світі й дізнатися в тамтешніх мешканців, як вони бережуть таємниці своїх обсерваторій. Інакше таке було б, таке коїлося… і в нас, і там!

— А що? — замислився Влад. — Я не проти побувати де-небудь іще!

— Не знаю, не знаю… — невдоволено буркотів Філ. — Якщо ваші батьки дізнаються, що тут відбувається, то відшмагають мене лозою… Ось мій тато колись…

— Вас бив ваш тато? — здивуванню Влада не було меж. — Як це?

— Та коли то було, — зітхнув професор, розуміючи, що бовкнув зайве. — Батько був суворий, і часи були суворі… Втім, я пригадую один із світів, де живуть вигадані істоти. Вигадані людиною. Отже, він є безпечним, бо всі вони — породження уяви. До речі, і вашої також.

— Як вони можуть жити десь там, якщо не існують насправді? — розгубилася Оленка. — То примари якісь!