Читать «Злочинці з паралельного світу» онлайн - страница 8
Галина Малик
Але Рата, здавалося, не слухав Хомку. Він лежав, заплющивши очі, і сито муркотів.
— Отак і перебивався з дня на день. Аж поки не зустрів Доллі, — Хомка вдячно погладив Доллі по лапі. — Аз Доллі мені ніякі коти не страшні, та й на зуб щось завжди перепаде. Так ми разом і жили.
Поки ці три благодійники не з’явилися. Вони нас сюди прислали. Допомогти обіцяли. Може, вони мене назад до палацу повернуть, га? — з надією спитав він Рекса.
Рекс безпорадно знизав плечима:
— Не знаю…
— Як — не знаєш? — захвилювався Хомка. — Ти ж тут головний, раз вони сказали: «Знайдете Рекса». Вони ж тобі повинні були щось пояснити! Для чого ж тоді нас тут зібрали? Може, вони нас будуть на старі місця влаштовувати? Чи як?
— Ги-ги, — із заплющеними очима іронізував Рата. — Аякже, посадять тебе знову в клітку і годуватимуть задарма. А що, чуваки, — аж розплющив очі кіт, — якщо нас усіх переправлять на яку-небудь іншу планету? Або у цей їхній па-ра-лель-ний світ? Уявляєте — р-р-раз — і ми в іншому світі: на деревах ковбаси ростуть, у небі курячі стегна летять, миші самі до рота скачуть, бліх зовсім нема…
— Не думаю, — з сумнівом мовив Рекс. — За які заслуги і чому саме нас? Он подивись, скільки нашого брата по місту тиняється — усі голодні й обдерті. Швидше, гадаю, ми самі щось повинні зробити. І не тільки для себе, але й для всіх безпритульних…
— …у світі, — глузливо закінчив Рата. — Еге, це я теж колись давненько читав у одній газеті: побудуємо комунізм для всіх на світі. А хто не хоче будувати — того силою примусимо, йому ж самому краще буде!
Рекс знічено замовк.
— Ну а ти що пропонуєш? — запитав він Рату.
— Треба так, як Хроня казав, чуваки, — мстити, мстити і ще раз мстити! Я своїй хазяйці таке зроблю, таке… — аж захлинувся кіт. — Треба їм оголосити справжню війну. Вони нас — а ми їх, вони нас — а ми їх!
— Ні, ні! — перелякано запищав Хомка. — Я воювати не згоден! Який з мене воїн? На мене хтось наступить — і все, хана! Моя хата скраю! Якщо можна, пане Рексе, — звернувся він до Рекса, — я припасами буду завідувати, ну, наче завідувач складу. А ви собі воюйте, кому охота.
— Та замовкніть нарешті! — попросив Рекс. — Ніхто нічого не робитиме, аж поки прибульці знову не прийдуть.
— А якщо вони ніколи не прийдуть? — спитав Рата.
— Ну, тоді побачимо, — відповів Рекс.
Розділ 8. Вилазка
Цілий день вони прочекали прибульців, але ніхто так і не з’явився.
Настав вечір. Повернувся папуга — ситий і задоволений.
Він вмостився на своїй трубі і голосом артиста Богдана Бенюка закричав:
— Добр-р-рий вечір-р-р, малята! Слухайте вечір-р-рню казку!
Розбуджений його криками, Рата невдоволено просичав: