Читать «Злочинці з паралельного світу» онлайн - страница 5

— Дозвольте відрекомендуватися, — продовжила вівчарка, — мене звати Доллі, можна просто — Дол.

— Ха-ха, і це всі? — весело спитав Рата.

— Ні, не всі! — почувся тоненький голосок, і з-поміж передніх лап Доллі визирнула сіра мишка.

Р-раз — і Рата одним стрибком зірвався з місця. Але Рекс перегородив йому собою дорогу, і вони клубком покотилися по підлозі.

Коли Рата підвівся, мишки ніде не було. А Доллі сказала:

— Ви помилилися, це не мишка. Це хом’як. Звати його Хома.

— Можна просто Хомка, — знову з’явилася голова з круглими щоками. — Як то кажуть: хоч казанком, аби не в піч!

Розділ 5. Несподіваний сніданок

Побачивши, що Рата заспокоївся, хом’як Хомка добув щось з-за своєї круглої щоки і почав гризти.

— Що це ти їси? — заздрісно спитав Рата.

— Заначку, — відказав Хомка.

— Яку заначку?

— Яку-яку, — не бачиш — сухарик, — показав Хомка. — На дорозі знайшов, як ішли сюди.

— Ой, як їсти хочеться! — тоскно промовив Хроня.

Рекс мовчав, але його порожній живіт підвело аж під ребра.

— Якщо ви дозволите, — несміливо мовила Дол, — у мене тут дещо є…

— Що це — дещо? — жваво обернувся Рата.

— Та знаєте, у мене є один знайомий продавець у м’ясній крамниці, — Дол сором’язливо опустила очі, — я йому трішки подобаюсь. То якщо ви не проти…

— Ну, чувіха, та хто ж проти… — почав був Рата.

— Хто ж проти ковбас та білого хліба! — пискнув Хомка. А до Доллі зашепотів: — Ти їм усе не віддавай, а то що ж на потім нам зостанеться?

— Та давай, тягни, що там у тебе! — нетерпляче облизнувся кіт.

Дол лагідно посміхнулася Хомці й зникла за рогом. А за хвильку з’явилася знову, несучи в зубах добрячий шмат ковбаси.

Очі в кота зробилися завбільшки як лампочки, і він націлився кинутися на поживу. Але Хроня неквапом рукою відсторонив його, витяг з кишені складаного ножика і розрізав ковбасу на шість рівних частин.

Рата невдоволено спостерігав за цією процедурою.

— Ну ти даєш! — пробурчав він. — Оцей, — кивнув на Хомку, — вже має що жувати…

— Він жує, та своє, — ображено пискнув знову Хомка.

Тут папуга, що досі мовчав, подріботів, перебираючи лапами по трубі, ближче до ковбаси. Він нахилив голову, скоса глянув на шматочки й прокричав:

— Кіндер-р-рсюр-р-рпр-р-риз! Ср-р-рані пор-р-рядки! Мені зер-р-рна! Я такого не їм!

— О! — швидко зорієнтувався Рата, — значить, один шматок зайвий! — і вмить схопив найближчий.

— Ану поклади на місце! — закричав Хроня. Повернувшись до Рекса, він сказав: — А ти чого мовчиш? Ти ж тут головний? Вони ж тебе призначили, чи ні?

— Гр-гм, — прочистив горло Рекс, — та я оце… звичайно… як його… — тільки й зміг промимрити він.

— Плювати я хотів на всіх начальників, — презирливо скривився Рата і вп’явся зубами в ковбасу.

На деякий час у кімнаті запанувала тиша. Хомка з жалем спостерігав за кожним зникаючим шматком. Провівши поглядом останній чужий шматок, хом’як обнюхав свій, затягнув його у найдальший куток і довго вовтузився там, ховаючи як найретельніше.